ЩОДО ПРАВА НА ПРАЦЮ.
Версія для друкуЩОДО ПРАВА НА ПРАЦЮ.
Право на працю громадянам гарантовано статтею 43 Конституції України: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Використання примусової праці забороняється.
Ст. 2 КЗпП України закріплено основні трудові права працівників, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.
Працівники можуть реалізувати своє право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, за мовними або іншими ознаками, не пов’язаними з характером роботи або умовами її виконання.
За ст. 21 КЗпП трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації чи фізичної особи – підприємця, за якою працівник зобов"язується виконувати роботу, а власник зобов"язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, потрібні для виконання роботи, передбаченої законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст. 24 КЗпП під час укладання трудового договору громадянин зобов’язаний подати роботодавцю паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, в у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи. Для робіт, до виконання яких відповідно до законодавства можна допускати тільки осіб з фаховою освітою (учителів, лікарі, інженери, водії тощо), передбачено, що власник або уповноважений ним орган мають право вимагати від осіб, які працевлаштовуються на роботу, пред’явлення диплома про наявність вищої, середньої спеціальної освіти або іншого документа, що дає право на виконання спеціальної роботи.
Ч. 3 ст. 24 КЗпП України забороняє допускати працівників до роботи без укладення трудових договорів, оформлених наказами чи розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу та повідомлення органів ДФС. Обов"язок щодо укладення трудового договору покладається на роботодавця.
При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які влаштовуються на роботу, відомості про їхню партійну і національну належність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачено законодавством.
У деяких випадках законодавством передбачено обмеження для окремих осіб щодо зайняття певних посад або виконання певної роботи. Такі обмеження можуть стосуватися, зокрема, осіб, позбавлених судовими органами на певний строк права обіймати певні посади або провадити певну діяльність.
Є випадки, за яких укладенню трудового договору має передувати обов’язковий медичний огляд (це стосується, зокрема, працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі). Так, наприклад, ст. 191 КЗпП визначено, що всі особи, молодші від 18 років, приймаються на роботу лише після попереднього огляду і в подальшому (до досягнення 21 року) щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові.
Крім цього, КЗпП (ст. 25-1) установлено обмеження щодо спільної роботи родичів на підприємстві, в установі, організації. Так, власник або уповноважений ним орган має право запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому самому підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному.
Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.
Так, тривалість робочого часу працівника не може перевищувати 40 годин на тиждень, тривалість щотижневого безперервного відпочинку не може бути менше 42 годин, а оплата праці повинна проводитися за фактично виконану ним роботу з дотримання розміру мінімальної заробітної плати.
Отже, трудове законодавство регулює відносини між роботодавцем та найманим працівником та захищає права працівника, який працює на роботодавця з оформленням відповідних трудових відносин. А якщо з Вами трудові відносини не оформлено, то Ви не є працівником, а отже Ви незахищені.
