Проект Закону України "Про державну службу" від 04.07.2005

Версія для друкуВерсія для друку

Проект Закону України "Про державну службу"

Проект від 04.07.2005

ЗАКОН УКРАЇНИ

„Про державну службу”

Цей Закон визначає основи функціонування професійної, неупередженої, доброчесної та політично нейтральної державної служби, що ґрунтується на верховенстві права та є лояльною до легітимного керівництва держави.

Розділ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Сфера регулювання Закону

1. Цим Законом регулюється державна служба як публічно-правові відносини між державним службовцем і державою, що виникають під час здійснення професійної діяльності в органах державної влади щодо реалізації державно-владних повноважень з отриманням грошової винагороди за рахунок коштів державного бюджету.

2. Дія цього Закону не поширюється на Президента України, народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, заступників міністрів, голів обласних, Київської та
Севастопольської міських державних адміністрацій (які є державними політичними діячами), працівників їх патронатних служб, суддів Конституційного суду України та професійних
суддів судів загальної юрисдикції, пост та посади яких не відносяться до державної служби і статус яких визначається Конституцією та спеціальними законами України.

3. Дія цього Закону не поширюється на працівників, що виконують в органах державної влади допоміжні та обслуговуючі функції.

4. Служба в апараті Верховної Ради України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Рахункової палати, Центральної виборчої комісії, Ради національної безпеки і оборони України, консультативних, дорадчих та інших допоміжних органах та службах, утворених Президентом України, апараті судових органів регулюється цим Законом за винятком положень,
що стосуються управління державною службою.

Стаття 2. Принципи державної служби

Основними принципами державної служби є:

1) верховенство права;

2) законність;

3) патріотизм;

4) професійність;

5) доброчесність;

6) політична нейтральність;

7) лояльність до легітимного керівництва держави;

8) публічність і прозорість.

Стаття 3. Посада державної служби

Посада державної служби – визначена відповідно до закону або іншого акта законодавства та передбачена штатним розписом посада в органах державної влади, яка займається на
професійній конкурсній основі, як правило, на невизначений термін.

Стаття 4. Державні службовці

Державними службовцями є особи, які займають посади державної служби, здійснюють професійну діяльність щодо реалізації державно-владних повноважень і отримують за це грошову винагороду за рахунок коштів державного бюджету.

Стаття 5. Державна політика у сфері державної служби

1. Основи державної політики у сфері державної служби визначаються виключно законами України.

2. Кабінет Міністрів України забезпечує розроблення та реалізацію державної політики у сфері державної служби відповідно до своєї компетенції.

Стаття 6. Законодавство про державну службу

1. Законодавство про державну службу складається з Конституції України, цього Закону, інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, відповідних органів, прийнятих у межах їх повноважень.

2. Особливості державної служби в органах прокуратури та дипломатичної служби регулюються спеціальними законами України.

3. У виняткових випадках в частині, не врегульованій цим Законом, на державних службовців поширюється трудове законодавство.

Стаття 7. Фінансування державної служби

1. Фінансування державної служби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету і складається з грошової винагороди державних службовців, коштів, спрямованих на професійне
навчання державних службовців, та коштів, спрямованих на реформування, удосконалення, розвиток і модернізацію державної служби.

2. Професійне навчання державних службовців, реформування, удосконалення, розвиток і модернізація державної служби здійснюються шляхом реалізації відповідних національних,
державних, зокрема, державних цільових програм.

Стаття 8. Корпуси державної служби

1. До загального корпусу державної служби належать державні службовці органів виконавчої влади. Їх правовий статус, умови та порядок проходження служби регулюються виключно цим Законом та актами органів виконавчої влади, спрямованими на його виконання.

2. Спеціалізовані корпуси державної служби складають державні службовці органів прокуратури та дипломатичної служби. Умови та порядок проходження служби в органах прокуратури та дипломатичної служби регулюються спеціальними законами.

Розділ II.УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ

Стаття 9. Органи управління державною службою

Проведення єдиної державної політики у сфері державної служби і функціональне управління нею здійснюється Радою державної служби України та Адміністрацією державної служби України.

Стаття 10. Рада державної служби України

1. Рада державної служби України є колегіальним державним органом, відповідальним за формування високопрофесійного корпусу державної служби та його функціонування у відповідності з принципами, визначеними у статті 2 цього Закону.

2. Персональний склад Ради державної служби у кількості двадцяти одного члена формується Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України, у тому числі з числа колишніх народних депутатів України та колишніх державних службовців, які не менше трьох років займали посади категорії “А” і перебувають у відставці.

3. Члени Ради державної служби України призначаються строком на шість років.

4. На посаду члена Ради державної служби може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти п'яти років, який проживає в Україні останні десять років. Не менш як половина членів Ради призначається з числа осіб, що займали посади категорії “А”.

5. Не може бути призначена на посаду члена Ради державної служби особа, яка не відповідає вимогам частини 2 статті 15 цього Закону.

6. Член Ради державної служби не може перебувати на державній службі.

7. Повноваження члена Ради державної служби припиняються достроково у разі:

1) вступу на державну службу;

2) вчинення умисного злочину;

3) втрати ним громадянства України;

4) визнання судом недієздатним або обмежено дієздатним;

5) подання ним за власним бажанням заяви про припинення повноважень;

6) неможливості виконувати свої обов'язки за станом здоров'я при наявності медичного висновку, підтвердженого судом;

7) визнання його безвісти відсутнім або оголошення померлим;

8) його смерті.

8. Рішення про припинення повноважень члена Ради державної служби приймається Радою державної служби та затверджується Президентом України.

9. Керівництво роботою Ради здійснює Голова Ради державної служби України, який обирається Радою з числа її членів на три роки без права переобрання.

10. Голова Ради обирається на її першому засіданні таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів з будь-якою кількістю кандидатур, запропонованих членами Ради. У бюлетені може бути залишено не більше однієї кандидатури. Рішення про обрання Голови Ради державної служби вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини її складу.

11. У разі якщо висунуто більше двох кандидатур на посаду Голови Ради і жодної з них не було обрано, проводиться повторне голосування щодо двох кандидатур, які отримали найбільшу кількість голосів. У цьому випадку рішення про обрання Голови Ради приймається простою більшістю голосів членів Ради державної служби.

12. Голова Ради має двох заступників, які обираються на посади та звільняються з посад Радою з числа її членів за поданням Голови Ради.

13. Порядок проведення голосування з питань обрання Голови Ради державної служби та його заступників встановлюється Радою державної служби.

14. Організаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Ради здійснюється Секретаріатом Ради державної служби.

15. Рада державної служби має статус юридичної особи, самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства України, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Стаття 11. Повноваження Ради державної служби України

1. Рада державної служби України:

1) утворює Вищу кваліфікаційну комісію та Вищу дисциплінарну комісію;

2) дає згоду на призначення на посади категорії “А” та звільнення з цих посад;

3) організовує проведення конкурсного відбору на посаду Державного секретаря Кабінету Міністрів України і його заступників та вносить пропозиції Кабінету Міністрів України щодо кандидатур на ці посади;

4) дає згоду на звільнення з посади Державного секретаря Кабінету Міністрів України і його заступників;

5) вносить Кабінету Міністрів України подання про присвоєння рангів Державному секретареві Кабінету Міністрів України і його заступникам;

6) вносить Кабінету Міністрів України подання про присвоєння рангів державним службовцям, які займають посади категорії “А”;

7) розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення державними службовцями, які займають посади категорії “А”, вимог закону щодо несумісності;

8) розглядає апеляції (скарги) на рішення Вищої дисциплінарної комісії про притягнення до дисциплінарної відповідальності службовців, які займають посади категорії “А”;

9) проводить віднесення посад в органах державної влади до певних категорій посад державної служби за поданням Адміністрації державної служби України.

2. Інші питання діяльності Ради регулюються Регламентом Ради державної служби України, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 12. Комісії Ради державної служби України

1. Вища кваліфікаційна комісія та Вища дисциплінарна комісія утворюються Радою державної служби з числа її членів.

2. До складу Вищої кваліфікаційної та Вищої дисциплінарної комісій не можуть входити Голова Ради державної служби України та його заступники.

3. Вища кваліфікаційна комісія здійснює нагляд за проведенням конкурсів на посади категорії “А”, проводить конкурс на посаду Державного секретаря Кабінету Міністрів України і його заступників, розглядає апеляції (скарги) на рішення конкурсних комісій з відбору осіб на посади категорії “Б”.

4. Вища дисциплінарна комісія розглядає питання щодо дисциплінарної відповідальності державних службовців, які займають посади категорії “А” та розглядає апеляції (скарги)
на рішення дисциплінарних комісій щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців, які займають посади категорії “Б”.

5. Роботою комісій керують голови комісій, які обираються Радою з числа її членів за поданням Голови Ради у порядку, визначеному Регламентом Ради.

6. Інші питання діяльності Ради та її комісій регулюються Регламентом Ради державної служби України.

Стаття 13. Адміністрація державної служби України

1. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби є Адміністрація державної служби України.

2. Адміністрація державної служби України у своїй діяльності підзвітна і підконтрольна Президентові України.

3. Адміністрацію державної служби України очолює Голова Адміністрації державної служби України, який призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за
поданням Прем’єр-міністра України, з додержанням вимог цього Закону, передбачених для посад категорії “А”. Голова Адміністрації державної служби України призначається строком
на 5 років з правом повторного призначення, але не більше одного разу.

4. Адміністрація державної служби України:

1) забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної служби;

2) за дорученням Кабінету Міністрів України розробляє проекти нормативно-правових актів з питань державної служби;

3) здійснює функціональне управління загальним корпусом державної служби через державних секретарів міністерств, керівників інших центральних органів виконавчої влади,
керівників урядових органів, заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, на яких покладено повноваження з управління персоналом;

4) здійснює контроль за дотриманням законодавства про державну службу;

5) розробляє та вносить до Кабінету Міністрів України проект типового положення про кадрову службу органу виконавчої влади;

6) погоджує положення про кадрову службу органів виконавчої влади;

7) погоджує призначення та звільнення керівників кадрових служб органів виконавчої влади;

8) організовує спеціальне навчання керівників кадрових служб органів виконавчої влади;

9) здійснює методичне керівництво проведенням конкурсів на зайняття посад державної служби;

10) організовує проведення конкурсу на посади категорії “А”, крім випадків, передбачених цим Законом;

11) представляє осіб, що пройшли конкурсний відбір на посади категорії “А”, Раді державної служби України, а після отримання її згоди подає кандидатури зазначених осіб органам (особам), які здійснюють відповідні призначення на посади, або органам (особам), що вносять пропозиції щодо призначення на такі посади;

12) формує, розміщує та здійснює контроль за виконанням єдиного державного замовлення на професійне навчання державної службовців, наукові дослідження і прикладні розробки з питань державної служби;

13) організовує роботу з кадровим резервом на посади категорії „А”;

14) організовує спеціальне навчання осіб, що займають посади категорії “А”;

15) вносить пропозиції Раді державної служби України щодо віднесення конкретних посад в органах державної влади до певних категорій посад державної служби;

16) забезпечує ведення Реєстру посад державної служби;

17) спільно з Міністерством фінансів України погоджує проекти структури та штатного розпису органів державної влади;

18) забезпечує ведення і публікацію списку вакантних посад державної служби;

19) вносить пропозиції Кабінету Міністрів України, керівникам органів державної влади щодо скасування рішень з питань проходження державної служби, що суперечать законодавству про
державну службу;

20) розглядає апеляції (скарги) на рішення конкурсних комісій з відбору осіб на посади категорії “В”;

21) розглядає апеляції (скарги) державних службовців щодо застосування дисциплінарних стягнень до службовців, які займають посади категорії “В”;

22) видає журнал “Вісник державної служби України”;

23) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону та інших актів законодавства.

5. Гранична чисельність апарату та інші питання діяльності Адміністрації державної служби України визначаються Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

6. Адміністрація державної служби України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державного казначейства України, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Розділ ІІІ. СТАТУТ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ

Глава 1. Класифікація посад державних службовців

Стаття 14. Категорії посад державної служби

1. Посади державної служби поділяються на три категорії залежно від функцій державних службовців на цих посадах та рівня їх відповідальності:

1) категорія “А” – посади Державного секретаря Кабінету Міністрів України, державних секретарів міністерств, керівників інших центральних органів виконавчої влади, які не
є членами Кабінету Міністрів України, урядових органів, їх заступників, заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також керівників державної служби в інших органах державної влади, державні службовці на яких здійснюють управління персоналом, фінансовими, матеріальними та інформаційними ресурсами;

2) категорія “Б” – посади керівників структурних підрозділів Секретаріату Кабінету Міністрів України, керівників структурних підрозділів органів виконавчої влади, голів
районних державних адміністрацій, їх заступників, керівників структурних підрозділів апарату інших органів державної влади, державні службовці на яких здійснюють організаційно-розпорядчі та координаційні функції;

3) категорія “В” – посади спеціалістів, консультантів, експертів, помічників, радників, інспекторів, виконавців та інші посади, державні службовці на яких здійснюють
експертно-аналітичні, консультативно-дорадчі, інспекційні та інші адміністративні функції.

2. Порядок віднесення посад до категорій посад державних службовців визначається Кабінетом Міністрів України.

3. Віднесення конкретних посад в органах державної влади до певних категорій посад державних службовців, а також прирівняння окремих посад в органах державної влади до посад певних категорій проводиться Радою державної служби України за поданням Адміністрації державної служби України.

Глава 2. Вступ на державну службу

Стаття 15. Право на державну службу

1. Право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які мають вищу освіту, вільно володіють державною мовою і пройшли конкурс у порядку, визначеному законодавством.

2. На державну службу не можуть бути прийняті особи, які:

1) визнані в установленому порядку недієздатними або обмежені в дієздатності;

2) мають судимість за умисний злочин;

3) раніше притягувалися до відповідальності за корупційні діяння;

3. Не допускається прийняття на державну службу осіб, які будуть безпосередньо підпорядковані особам, які є їх близькими родичами, свояками або мають з ними непотичні зв’язки.

Стаття 16. Вступ на державну службу

1. Вступ на державну службу здійснюється:

1) на посади категорії “А” – шляхом призначення в порядку, встановленому Конституцією України та законами України, через конкурсний відбір за попередньою згодою Ради державної служби України;

2) на посади категорій “Б”, “В” – шляхом призначення на посаду особи, яка пройшла конкурсний відбір, керівником служби в органі;

Стаття 17. Кваліфікаційні вимоги до державних службовців

1. Кваліфікаційні вимоги до осіб, які претендують на вступ на державну службу, включають:

1) вищу освіту;

2) знання Конституції і законів України, необхідних для виконання службових обов’язків;

3) володіння державною мовою, а в місцях компактного проживання національних меншин для службовців на певних посадах також володіння мовою цієї меншини;

4) стан здоров’я, достатній для виконання службових обов`язків;

5) стаж або досвід роботи за спеціальністю чи державної служби.

2. Загальні кваліфікаційні вимоги до державних службовців на посадах окремих категорій включають вимоги щодо їх освіти, кваліфікації, досвіду роботи та інші. Зокрема державні службовці повинні мати:

1) на посадах категорії „А” – загальний стаж роботи не менше 10 років, включаючи 5 років роботи на керівних посадах, володіння однією з мов Європейського Союзу, творчі задатки, навики управління персоналом, фінансовими, матеріальними та інформаційними ресурсами;

2) на посадах категорії „Б” – загальний стаж роботи не менше 5 років, аналітичні здібності, навики здійснення організаційно-розпорядчих та координаційних функцій управління персоналом, фінансовими, матеріальними та інформаційними ресурсами;

3) на посадах категорії „В” – здатність виконувати експертно-аналітичні конкультативно-дорадчі, інспекційні та інші функції.

Стаття 18. Оголошення про вакансії

1. Керівник служби в органі зобов`язаний оприлюднювати інформацію про вакантні посади в органі державної влади шляхом розміщення оголошення у загальнодоступному місці в приміщенні органу, на офіційній Інтернет-сторінці органу, а також опубліковувати це оголошення у „Віснику державної служби України”.

2. Опублікування оголошення про проведення конкурсу на посади категорії “А” здійснюється Адміністрацією державної служби України у щотижневому випуску “Вісника державної служби України” та на офіційному сайті Адміністрації державної служби.

3. Оголошення про конкурс на посади категорії „Б” та „В” подається керівником служби в органі для опублікування у щотижневому випуску “Вісника державної служби України”.

4. В оголошенні про конкурс на посади усіх категорій повідомляються:

1) назва і адреса органу державної влади;

2) назва і категорія посади;

3) кваліфікаційні вимоги до кандидата на посаду;

4) посадові обов`язки;

5) перелік необхідних для участі в конкурсі документів;

6) термін подання документів;

7) умови проведення конкурсу;

8) дата і місце проведення конкурсу.

5. Термін подання документів кандидатами на посади всіх категорій не може бути меншим ніж 20 днів.

6. Недотримання зазначених вимог подання оголошення про вакансії є підставою для визнання результатів конкурсу недійсними Радою державної служби України чи судом.

Стаття 19. Конкурс на зайняття вакантної посади

1. Для залучення до державної служби найбільш підготовлених та здатних професійно виконувати посадові обов`язки осіб та з метою забезпечення конституційного права на рівний доступ до державної служби, а також для забезпечення права на просування по службі шляхом зайняття вакантних посад будь-якої категорії проводиться конкурс на зайняття вакантної службової посади (далі – конкурс).

2. Конкурсна комісія у складі не менше трьох осіб утворюється для заміщення посад Державного секретаря Кабінету Міністрів України і його заступників Радою державної служби, для інших посад категорії “А” – Адміністрацією державної служби України, для заміщення посад категорій “Б” та “В” – керівником служби в органі.

3. До складу конкурсних комісій, утворених для проведення конкурсів на посади категорії “А”, включаються державні службовці категорії „А” та представник Адміністрації державної служби України. До складу конкурсних комісій, утворених для проведення конкурсів на посади категорій “Б” та “В”, включаються за рішенням Адміністрації державної служби працівник іншого органу державної влади.

4. Конкурс передбачає складення кандидатом іспиту і проходження співбесіди з питомою вагою 70% та 30% відповідно у загальній оцінці кандидата.

5. Якщо на участь у конкурсі на посади категорій „Б” та „В” була подана одна заява, оголошується повторний конкурс. У тому випадку, якщо на участь у повторному конкурсі була подана одна заява, керівник служби приймає рішення щодо доцільності її призначення. У разі прийняття позитивного рішення особа, що подала заяву, не звільняється від складення іспитів та проходження співбесіди і призначається на посаду за згодою Адміністрації державної служби.

6. Державні службовці мають право на участь у конкурсах незалежно від посад, на яких вони працюють.

7. Порядок проведення конкурсу визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 20. Результати конкурсу

1. Після проведення конкурсу конкурсна комісія складає звіт, у якому зазначає оцінки професійних якостей конкурсантів і складає списки осіб, які пройшли конкурсний відбір, та осіб, які не пройшли конкурсний відбір.

2. Інформація про результати конкурсу оприлюднюється в триденний строк після його завершення у приміщенні, де проводився конкурс, а кожний учасник конкурсу повідомляється також у письмовій формі протягом 15 днів з дня складення звіту.

3. Інформація про результати конкурсу на посади категорії А публікується Адміністрацією державної служби України у щотижневому випуску “Вісника державної служби України” та на офіційному сайті Адміністрації державної служби.

4. Інформація про результати конкурсу на посади категорій „Б” та „В” подається керівником служби в органі для опублікування у щотижневому випуску “Вісника державної служби країни”.

5. Звіт конкурсної комісії зберігається в органі, де проводився конкурс, протягом одного року з метою забезпечення можливості перевірки дотримання вимог проведення конкурсу .

6. Учасники конкурсу, що не пройшли конкурсний відбір на посади категорії „А”, мають право на апеляцію до Ради державної служби, на посади категорії „Б” – до Вищої кваліфікаційної комісії, на посади категорії „В” – до Адміністрації державної служби. Якщо у ході перевірки виявлено, що процедура конкурсу була порушена і це суттєво вплинуло на результати конкурсу, рішення конкурсної комісії анулюється та оголошується новий конкурс за участю представника Адміністрації державної служби.

7. Скарга на рішення конкурсної комісії може бути подана протягом 10 днів з дня отримання письмового повідомлення про результати конкурсу.

8. Результати конкурсу можуть бути оскаржені у судовому порядку після розгляду відповідно до п. 6 цієї статті.

Стаття 21. Призначення на посаду державного службовця

1. Голова Адміністрації державної служби України вносить подання щодо кандидатур для призначення на посади категорії “А” після отримання згоди на це Ради державної служби України. Якщо всі кандидатури будуть відхилені Радою державної служби України, то Голова Адміністрації державної служби України організовує новий конкурс на цю посаду.

2. Особи, які пройшли конкурсний відбір на посади категорій “Б” та “В”, призначаються на ці посади у 10-денний строк після оголошення результатів конкурсу і не можуть бути відхилені.

3. Якщо жодний з конкурсантів не пройшов конкурсний відбір, то проводиться додатковий конкурс за визначеними попередньо правилами.

4. Якщо на участь у конкурсі не було подано жодної заяви або не було відібрано кандидатів на посади категорії “В”, то повторний конкурс оголошується не пізніше ніж через місяць, а для заміщення вакантної посади керівником служби в органі може бути переведено іншого державного службовця або тимчасово найнято особу на умовах трудового договору.

Стаття 22. Присяга державного службовця

1. Громадяни України, які вперше зараховуються на державну службу, складають присягу такого змісту:

“Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народу, дотримуватись Конституції та законів України, поважати та охороняти права і свободи громадян, виконувати волю легітимного керівництва держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов’язки”.

2. Державний службовець підписує текст присяги, який зберігається в його особовій справі за місцем державної служби. Про прийняття присяги робиться запис у трудовій книжці.

3. Статус державного службовця набувається з моменту складення присяги.

Глава 3. Проходження державної служби

Стаття 23. Ранги державних службовців

1. З метою оцінки рівня професійної кваліфікації, стажу та результатів роботи державним службовцям присвоюються ранги державних службовців.

2. Встановлюються такі ранги державних службовців:

державним службовцям категорії „А” може бути присвоєно 1, 2, 3, 4 і 5 ранги;

державним службовцям категорії „Б” може бути присвоєно 6, 7, 8, 9 і 10 ранги;

державним службовцям категорії „В” може бути присвоєно 11, 12, 13, 14 і 15 ранги.

3. В межах кожного рангу визначається шкала заробітної плати. Кожному наступному рангу відповідає посадовий оклад, підвищений на встановлений законодавством відсоток.

4. Державним службовцям, які займають посади категорії “А”, ранги присвоюються Президентом України за поданням Ради державної служби.

5. Державним службовцям, які займають посади категорії “Б”, ранги присвоюються Адміністрацією державної служби України.

6. Державним службовцям, які займають посади категорій “В”, ранги присвоюються керівником служби в органі.

7. При прийнятті вперше на державну службу державному службовцю присвоюється початковий ранг відповідно до посади. Порядок присвоєння початкових рангів державним службовцям визначається Адміністрацією державної служби України.

8. Для присвоєння чергового рангу державний службовець повинен успішно відпрацювати на займаній посаді 3 роки.

9. Якщо державний службовець перейшов на нижчу посаду або залишив державну службу, на яку потім повернувся, за ним зберігається присвоєний ранг.

10. Державний службовець може бути позбавлений рангу органом, який його присвоїв, за рішенням Вищої дисциплінарної комісії або суду.

11. У трудовій книжці державного службовця робиться запис про присвоєння, зміну або позбавлення відповідних рангів.

Стаття 24. Просування по службі

Просування по службі здійснюється шляхом зайняття більш високої посади на конкурсній основі або присвоєння наступного рангу за результатами оцінювання діяльності.

Стаття 25. Випробування державних службовців

1. При прийнятті на державну службу та при зайнятті посади вищої категорії встановлюється випробування строком у шість місяців.

2. В строк випробування не зараховуються періоди тимчасової непрацездатності та інші періоди, коли особа була відсутня на роботі.

3. При вступі на посаду вперше особа не набуває статусу державного службовця до успішного завершення випробування.

4. Державному службовцю до закінчення випробувального строку початковий ранг на посаді вищої категорії не присвоюється.

5. За результатами випробувального строку здійснюється оцінювання діяльності державного службовця.

6. У разі позитивного оцінювання за результатами випробувального строку державному службовцю присвоюється відповідний ранг.

7. У разі негативного оцінювання за результатами випробувального строку державний службовець може бути переведений за його згодою на іншу, в тому числі попередню посаду, а при відмові від переведення – звільнений з державної служби.

Стаття 26. Кадровий резерв на посади категорії „А”

1. Для залучення на найвищі посади в системі органів виконавчої влади найбільш підготовлених осіб, здатних ефективно управляти людськими, матеріальними та фінансовими ресурсами, забезпечувати наступність у роботі органів виконавчої влади та здатних професійно виконувати свої обов’язки, створюється кадровий резерв з метою підготовки кадрів для заміщення посад категорії „А”.

2. Кадровий резерв формується на конкурсних засадах Радою державної служби. До участі в конкурсі допускаються державні службовці категорії „Б”, які успішно пройшли оцінювання діяльності та отримали рекомендацію керівника служби в органі, в якому вони працюють.

3. Організацію роботи з кадровим резервом забезпечує Адміністрація державної служби.

4. Порядок формування і організації роботи з кадровим резервом визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 27. Оцінювання діяльності державних службовців

1. Державні службовці підлягають періодичному оцінюванню діяльності для визначення якості виконання доручених завдань, результативності праці державного службовця, а також з метою
планування кар’єри та визначення потреб у підвищенні кваліфікації. Оцінювання діяльності державного службовця здійснюється один раз на рік на підставі річного плану діяльності, який державний службовець складає спільно зі своїм керівником, а також опису посади, яку він займає.

2. У разі позитивного результату оцінювання державний службовець має право на преміювання.

3. У разі негативного результату оцінювання діяльності державний службовець через шість місяців після вручення висновку підлягає новій оцінці, і у випадку нової негативної оцінки може бути звільнений за неналежне виконання обов’язків після відповідного дисциплінарного провадження.

4. Державні службовці категорій „Б” та „В”, які отримали негативний висновок, за результатами оцінювання мають право на апеляцію до Адміністрації державної служби, категорії „А” – до Ради державної служби.

5. Критерії та порядок оцінювання діяльності державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України. Порядок преміювання та розмір премії визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 28. Стажування державних службовців

1. З метою підвищення кваліфікаційного рівня осіб, які претендують на зайняття відповідних посад в органах державної влади, а також для набуття практичного досвіду може проводитись їх стажування терміном до шести місяців у відповідному органі державної влади.

2. Відбір кандидатів на стажування проводиться з ініціативи органу, де має відбуватись стажування, та з обов`язковим отриманням згоди керівництва за місцем основної роботи стажиста.

3. Стажування особи проводиться з відривом від основної роботи. За стажистом зберігається його місце роботи та заробітна плата за рахунок коштів державного бюджету.

4. Порядок стажування визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 29. Переміщення і переведення

1. Державні службовці за рішенням керівника служби в органі державної влади можуть бути переміщені на іншу рівноцінну посаду або в інший підрозділ цього органу, а також переведені до іншого органу в тій же місцевості.

2. Державні службовці за рішенням керівника служби в органі державної влади та за власною згодою можуть бути переведені до іншого органу в іншій місцевості, але на строк не більше двох років. За бажанням службовця цей строк може бути продовжений. Переведення в іншу місцевість не може застосовуватись до державного службовця більше двох разів за час його служби.

3. У разі обґрунтованої відмови державного службовця від переведення керівник служби органу може запропонувати інші можливості для переведення. Повторна відмова від переведення може бути підставою для звільнення державного службовця за ініціативою керівника служби в органі.

4. Державний службовець, який залишив посаду в органі державної влади для роботи у патронатній службі, має право повернутися після закінчення роботи в патронатній службі на попередню або іншу рівноцінну посаду. Стаж роботи у патронатній службі зараховується до стажу державної служби.

Стаття 30. Форми навчання і підвищення кваліфікації державних службовців

1. Державні службовці зобов’язані постійно підвищувати свою кваліфікацію.

2. Державним службовцям створюються умови для навчання і підвищення кваліфікації у відповідних центрах, навчальних закладах, шляхом самоосвіти, а також направлення на стажування.

3. Потреби у навчанні визначаються, як правило, за результатами щорічного оцінювання діяльності державного службовця.

4. Професійне навчання державних службовців, яке здійснюється за кошти державного бюджету, включає підвищення кваліфікації державних службовців та підготовку державних службовців категорії „А”.

5. Дотримання єдиних вимог до професійного навчання державних службовців та стандартів його якості забезпечує Адміністрація державної служби.

6. Державні службовці категорії “Б” та “В” підвищують свою кваліфікацію через інтенсивне короткотермінове навчання не рідше одного разу на 3 роки.

7. Державні службовці мають право на отримання без відриву від проходження державної служби додаткової освіти, до 50% вартості якого може сплатити держава у разі, якщо таке навчання є необхідним для професійного зростання державних службовців. Державний службовець має право самостійно обирати навчальний заклад, у якому він хоче здобути додаткову освіту.

8. Державний службовець зобов’язаний відшкодувати державі суму, витрачену з державного бюджету на його додаткове навчання, у разі, якщо він з власної ініціативи залишає державну службу протягом трирічного терміну після отримання додаткової освіти.

9. У разі якщо державний службовець отримав національну стипендію або стипендію урядів інших країн для отримання додаткової освіти, він звільняється від державної служби на час навчання. Час навчання при цьому зараховується до стажу державної служби.

Стаття 31. Індивідуальна програма навчання

Кадрова служба в органі державної влади за результатами щорічного оцінювання діяльності державного службовця складає індивідуальну програму навчання. Індивідуальна програма навчання погоджується з державним службовцем та затверджується керівником служби в органі.

Глава 4. Припинення державної служби

Стаття 32. Припинення державної служби

1. Державна служба припиняється у разі:

1) втрати статусу державного службовця;

2) звільнення зі служби за рішенням керівника служби у органі державної влади;

3) звільнення зі служби за власним бажанням державного службовця, а також відставки державного службовця, який займає посаду категорії “А”.

Стаття 33. Втрата статусу державного службовця

1. Особа втрачає статус державного службовця у випадку:

1) припинення громадянства України;

2) засудження за умисний злочин;

3) вчинення корупційного діяння, за яке вона притягнута до адміністративної відповідальності.

2. Рішення про втрату статусу державного службовця приймається: щодо державних службовців, які займають посади категорії “А”, – Радою державної служби України; щодо державних службовців, які займають посади категорій “Б” та “В”, – Адміністрацією державної служби України.

3. У разі втрати статусу державного службовця особа втрачає всі права, що з ним пов`язані.

Стаття 34. Звільнення з державної служби за рішенням керівника служби в органі

1. Державний службовець може бути звільнений за рішенням керівника служби в органі у випадку:

1) скорочення штатів та ліквідації відповідної посади внаслідок реорганізації чи ліквідації органу;

2) закінчення строку призначення на посаду;

3) відмови від переведення на запропоновану посаду;

4) неможливості виконувати повноваження за станом здоров`я через тривалу хворобу протягом не менш як 4 місяців;

5) визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною;

6) досягнення державним службовцем граничного віку проходження служби;

7) звільнення в порядку дисциплінарного стягнення;

8) вчинення дій, що шкодять авторитету державної служби і є несумісними зі званням державного службовця;

9) засудження особи за вчинення необережного злочину з призначенням покарання, яке унеможливлює подальше проходження служби.

2. У разі звільнення зі служби за пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті державному службовцю пропонується переведення за його згодою на іншу посаду, в тому числі й до іншого органу.

Стаття 35. Звільнення з державної служби за власним бажанням

1. Державний службовець може звільнитись зі служби за власним бажанням, письмово попередивши про це керівника служби в органі не менше ніж за місяць; державні службовці, які займають посади категорії “А”,– з попередженням Ради державної служби в такий же строк.

2. Державному службовцю, який займає посаду категорії “А” і подав заяву про звільнення за власним бажанням, може бути відстрочено звільнення, але не більше ніж на місяць.

Стаття 36. Відставка державного службовця

1. Відставкою є припинення служби державним службовцем, який займає посаду категорії “А”, за його письмовою заявою.

2. Підставами для відставки є:

1) принципова незгода з рішенням органу державної влади чи його керівника;

2) примушування державного службовця до виконання рішення органу державної влади чи посадової особи, що може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, громадянам;

3) етичні перешкоди для перебування на державній службі;

4) стан здоров’я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку).

2. Відставка приймається або в ній дається мотивована відмова органом державної влади або посадовою особою, які призначили державного службовця на посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову в ній приймається в місячний термін. У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати виконання службових обов’язків і має право на звільнення.

3. У разі відставки державного службовця, який не досяг пенсійного віку, але має достатній для призначення пенсії стаж (для чоловіків – 25, для жінок – 20 років) і відпрацював на посадах категорії “А” не менш як п’ять років, йому виплачується щомісячно 85 відсотків його посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та вислугу років до досягнення пенсійного віку або до працевлаштування.

4. При досягненні пенсійного віку державним службовцем, який перебуває у відставці, йому призначається пенсія як державному службовцю.

5. У разі засудження за вчинення умисного злочину виплати передбачені частиною третьою цієї статті, припиняються.

Стаття 37. Порядок припинення державної служби

1. Службові відносини державних службовців припиняються з дня зазначеного в наказі чи іншому акті про звільнення, який видається суб`єктом, уповноваженим призначати на дані посади.

2. В наказі обов`язково зазначаються підстави звільнення, а також строк та порядок його оскарження.

Стаття 38. Правовий захист державного службовця у разі припинення повноважень осіб, що займають політичні посади

1. Забороняється звільнення з державної служби у зв`язку з припиненням повноважень осіб, що займають державні політичні посади.

2. Звільнення державного службовця з політичних мотивів тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Стаття 39. Оскарження рішення про звільнення з державної служби

Рішення керівника служби в органі про звільнення державного службовця може бути оскаржено до Адміністрації державної служби або до суду; дисциплінарне звільнення – до Вищої дисциплінарної комісії або до суду; рішення про звільнення державного службовця категорії “А” або відмова у відставці можуть бути оскаржені до суду.

Глава 5. Права та обов’язки державних службовців. Обмеження

Стаття 40. Права та обов’язки державних службовців

1. Державні службовці мають право на:

1) грошову винагороду залежно від посади, стажу державної служби та результатів діяльності;

2) просування по службі відповідно до кваліфікації та результатів діяльності;

3) ознайомлення з документами щодо умов проходження служби, оцінки якості своєї діяльності;

4) на передбачене законом соціальне забезпечення;

5) на пенсійне забезпечення з урахуванням стажу державної служби;

6) проведення службового розслідування для спростування відомостей, що порочать їх честь і гідність.

2. Державні службовці зобов’язані:

1) додержуватись Конституції України та законів України;

2) охороняти права і свободи людини і громадянина та державні інтереси;

3) забезпечувати ефективне виконання завдань та реалізацію функцій органів державної влади;

4) безпосередньо та сумлінно виконувати свої службові обов’язки;

5) виконувати законні накази та розпорядження вищих в порядку субординації посадових осіб та керівників, прийняті в межах їх компетенції;

6) дотримуватися посадових інструкцій, правил роботи із службовою інформацією;

7) постійно вдосконалювати свою діяльність і підвищувати кваліфікацію.

Стаття 41. Правила поведінки державного службовця

Правила поведінки державних службовців регламентуються Кодексом етики державного службовця.

Стаття 42. Виконання наказу

1. Державний службовець повинен діяти виключно в межах повноважень, встановлених законодавством.

2. Державний службовець зобов`язаний не виконувати явно злочинний наказ або розпорядження незалежно від того, в усній чи письмовій формі він відданий.

3. Видання і виконання явно злочинного наказу або розпорядження тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

4. Якщо державний службовець переконаний, що розпорядження, наказ чи доручення є незаконним, він зобов`язаний відмовитися від виконання такого наказу чи розпорядження і в письмовій формі повідомити про це свого керівника. В разі отримання в письмовій формі підтвердження на виконання наказу або розпорядження державний службовець зобов`язаний письмово повідомити про видання такого наказу або розпорядження посадову особу або орган вищого рівня.

Стаття 43. Політична нейтральність державних службовців

1. Державні службовці при виконанні службових обов`язків не можуть керуватись своїми політичними поглядами та повинні бути лояльними до законно сформованого політичного керівництва держави. Державним службовцям забороняється брати участь у передвиборній агітації.

2. Державні службовці не можуть публічно демонструвати свої політичні погляди, не мають права утворювати чи бути членом політичних партій. Вони не можуть брати участь у страйках та вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню органів державної влади.

3. Державні службовці повинні утримуватись від діяльності, заяв та акцій, що будь-яким чином можуть засвідчувати їх особливе ставлення до певних політичних партій.

Стаття 44. Спільна робота подружжя, родичів або свояків

1. У разі виникнення відносин безпосередньої підпорядкованості між близькими родичами, свояками та особами, що мають непотичні зв’язки, керівник служби в органі в п`ятиденний строк повинен внести пропозиції для усунення відносин безпосередньої підпорядкованості.

2. Особи, які не повідомили керівника служби в органі про відносини, зазначені у частині першій цієї статті, у десятиденний строк з дня їх виникнення, можуть бути звільнені з державної служби служби.

Стаття 45. Обмеження сумісництва

1. Державні службовці не можуть виконувати іншу оплачувану роботу. Державним службовцям забороняється:

1) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреними третіх осіб у справах органу, в якому він працює, а також виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької та творчої діяльності);

2) входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо,
організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

2. Інші обмеження щодо проходження служби окремими категоріями державних службовців встановлюються законодавством України.

3. Зайняття науковою, викладацькою, творчою діяльністю у робочий час (під час роботи відповідного державного органу) допускається лише з дозволу керівника служби в органі у виняткових випадках за умови можливого відпрацювання втраченого робочого часу.

Стаття 46. Декларування доходів та видатків державних службовців

1. Державні службовці подають відомості про доходи, видатки та зобов’язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе та членів своєї сім’ї, які проживають разом з ними. Державні службовці, які займають посади категорій “А” та “Б”, додатково повинні подавати також відомості про належні їм та членам їх сімей, які проживають разом з ними, нерухоме та цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери.

2. Зазначені відомості подаються державним службовцем при вступі на службу, і в подальшому – щорічно, а державними службовцями, які займали посади категорій “А” та “Б”, – також протягом трьох років після припинення державної служби.

3. Порядок подання, зберігання, а при потребі оприлюднення цих відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 47. Граничний вік перебування на державній службі

1. Граничний вік перебування на державній службі становить 60 років для чоловіків і 55 років для жінок, крім посад, призначення на які здійснює Президент України чи Кабінет Міністрів України.

2. Державні службовці категорії „А” мають право на продовження терміну перебування на державній службі за рішенням суб’єкта, який їх призначає, але не більше ніж на 5 років.

Стаття 48. Порядок реалізації прав державного службовця

1. За умови виникнення перешкод у реалізації державним службовцем наданих йому законом прав він подає керівнику служби в органі або посадовій особі, до повноважень якої віднесено вирішення зазначеного питання, письмову заяву.

2. Якщо посадова особа, до якої звертається із заявою державний службовець, не має повноважень на розгляд порушеного у заяві питання, подана заява реєструється та направляється компетентній особі (органу), про що одночасно повідомляється заявнику – державному службовцю.

3. Обґрунтована відповідь у письмовій формі має бути направлена заявнику у строк не більше тридцяти календарних днів, в тому числі у випадках переадресування. Відповідальність за своєчасний розгляд заяв державних службовців несе керівник служби в органі.

4. Рішення за заявою державного службовця може бути оскаржено до Адміністрації державної служби України або до суду.

Глава 6. Грошова винагорода державних службовців

Стаття 49. Грошова винагорода державних службовців

1. Грошова винагорода державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов’язків, сприяти укомплектуванню органів державної влади компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

2. Грошова винагорода державних службовців складається з посадового окладу, частка якого становить не менше 70 відсотків місячної грошової винагороди, доплати за вислугу років на державній службі, а також щорічної премії (бонусу), яка може надаватися за результатами оцінювання діяльності державного службовця.

3. Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки – 10, понад 5 років – 15, понад 10 років – 20 відсотків.

4. Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів та відсоток, на який збільшується посадовий оклад з присвоєнням кожного наступного рангу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

5. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантованих пільг і компенсацій.

Стаття 50. Заохочення державних службовців

За сумлінну безперервну службу в органах державної влади, зразкове виконання обов’язків державних службовців може видаватися грошова винагорода в розмірі та порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. За особливі заслуги державні службовці представляються до державних нагород.

Глава 7. Дисциплінарна відповідальність державних службовців

Стаття 51. Підстави притягнення до дисциплінарної відповідальності

1. Підставою притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є скоєння ним дисциплінарного проступку – винного протиправного порушення вимог цього Закону чи інших актів законодавства щодо державної служби, зокрема невиконання або неналежне виконання ним службових обов’язків, в тому числі винне невідвернення шкідливих наслідків через бездіяльність, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби, а також вчинки, які можуть ганьбити його як державного службовця або дискредитують орган державної влади.

2. Притягнення до дисциплінарної відповідальності може бути здійснене незалежно від притягнення до інших видів юридичної відповідальності за це правопорушення.

3. Державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо пройшло три місяці після отримання керівником служби в органі відомостей про проступок або пройшло два роки після його вчинення.

Стаття 52. Види дисциплінарних стягнень

1. До державного службовця може бути застосовано одне з таких дисциплінарних стягнень:

1) зауваження;

2) догана;

3) сувора догана;

4) затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу;

5) заборона на строк до одного року брати участь у конкурсах на посади вищих категорій;

6) попередження про неповну службову відповідність;

7) переведення на нижчу посаду;

8) звільнення з державної служби.

Стаття 53. Органи, що накладають дисциплінарні стягнення

1. Зауваження до державних службовців, які займають посади категорій “Б” та “В”, може бути застосовано за рішенням керівника служби в органі.

2. Інші види дисциплінарних стягнень накладаються:

1) на державних службовців, які займають посади категорії “А”, – Вищою дисциплінарною комісією, а дисциплінарне звільнення - уповноваженим органом або посадовою особою за поданням Вищої дисциплінарної комісії погодженим з Радою державної служби України;

2) на державних службовців, які займають посади категорій “Б” та “В”– Вищою дисциплінарною комісією у складі не менше трьох осіб, персональний склад якої затверджується керівником служби в органі.

Стаття 54. Порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності

1. Застосування дисциплінарних стягнень до державних службовців здійснюється після проведення розгляду дисциплінарної справи органом, який накладає стягнення, та попереднього дисциплінарного розслідування (перевірки), яке проводиться керівником служби в органі або уповноваженою ним особою.

2. Керівник служби в органі негайно після отримання інформації про проступок вимагає письмове пояснення щодо нього у державного службовця. У випадку відсутності службовця на роботі пояснення вимагається після його виходу на роботу.

3. За результатами дисциплінарного розслідування керівник служби в органі приймає рішення про передачу справи на розгляд дисциплінарної комісії або про закриття справи.

4. Дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу у двотижневий строк з дня одержання нею матеріалів.

5. Розгляд справи є відкритим, за винятком випадків винесення рішення про закритий розгляд, з метою нерозголошення державної таємниці.

6. При розгляді справи обов`язково заслуховується державний службовець, який притягується до відповідальності, або його представник, крім випадків неявки без поважних причин на засідання дисциплінарної комісії.

7. Рішення приймається більшістю членів дисциплінарної комісії і його копія видається державному службовцю в той же день.

Стаття 55. Відсторонення від виконання повноважень за посадою

1. Невиконання службових обов’язків, що призвело до людських жертв або заподіяло значної матеріальної чи моральної шкоди громадянам, державі, підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою із збереженням заробітної плати. Рішення про відсторонення державного службовця приймається керівником служби в органі державної влади.

2. Тривалість відсторонення від виконання повноважень за посадою не може перевищувати часу службового розслідування, яке проводиться у строк до двох місяців у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

3. Якщо рішення про відсторонення державного службовця від виконання повноважень за посадою не підтверджується результатами службового розслідування – відсторонення припиняється.

Стаття 56. Оскарження рішень про накладення стягнень

1. Рішення про накладення стягнень на державних службовців, які займають посади категорії „А”, може бути оскаржено до Ради державної служби України, щодо державних службовців категорії „Б” – до Вищої дисциплінарної комісії, а щодо державних службовців категорії „В” – до Адміністрації державної служби.

2. Скарга подається не пізніше ніж у 15-денний строк.

3. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення, в тому числі про дисциплінарне звільнення, може бути оскаржено до суду.

Стаття 57. Матеріальна відповідальність державних службовців

1. Матеріальна шкода, завдана фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.

2. Держава має право зворотної вимоги (регресу) до державного службовця, який заподіяв шкоду, у розмірах і порядку, визначених законодавством.

Глава 8. Регулювання робочого часу та соціальні гарантії державних службовців

Стаття 58. Особливості регулювання робочого часу на державній службі

1. Нормальна тривалість робочого часу державних службовців не може перевищувати 40 годин на тиждень. Кабінет Міністрів України затверджує виключний перелік посад, згідно з яким для осіб, що їх займають, встановлюється ненормований робочий
день.

2. Для виконання невідкладної роботи керівник служби в органі може викликати державних службовців для роботи вночі, у вихідні, святкові дні та неробочі дні.

3. У разі наднормованої роботи частіше, ніж п’ять днів на місяць, державний службовець отримує компенсацію у вигляді додаткового дня відпустки (або грошової компенсації). Кількість додаткових днів відпустки не може перевищувати 5 днів на рік.

4. За рішенням керівника служби в органі державні службовці, що займають посади категорій “А” та “Б”, можуть бути відкликані із відпустки.

Стаття 59. Щорічні та додаткові відпустки державних службовців

1. Державним службовцям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати.

2. Державним службовцям, які мають тривалий стаж державної служби, надається додаткова оплачувана відпустка у таких співвідношеннях: понад 10 років стажу – 5 календарних днів; понад 15 років стажу – 10 календарних днів; понад 20 років стажу – 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 60. Службові відрядження державних службовців

1. Державні службовці можуть направлятися у службові відрядження на строк до шести місяців з відшкодуванням витрат та виплатою компенсацій, визначених Кабінетом Міністрів України.

2. Під час відрядження державні службовці користуються правом бронювання місць у готелях і на всі види транспорту, а також – першочергового придбання проїзних документів.

3. Державним службовцям за місцем відрядження надається місце для роботи, можливість користуватися зв’язком, копіювальною технікою, іншими послугами технічного характеру.

Стаття 61. Соціально-побутове забезпечення державних службовців

1. Державні службовці мають право на отримання пільгового безвідсоткового іпотечного кредиту на придбання та будівництво житла. Порядок та умови кредитування визначаються Кабінетом Міністрів України.

2. Державним службовцям для вирішення соціально-побутових питань може бути надана матеріальна допомога у встановленому законодавством порядку.

3. Державні службовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, користуються у встановленому порядку безплатним медичним обслуговуванням у державних закладах охорони здоров’я. Такий же порядок медичного обслуговування зберігається за ними після виходу на пенсію або у відставку.

Стаття 62. Пенсійне забезпечення і грошова допомога державним службовцям

1. Пенсія державним службовцям виплачується за рахунок держави.

2. На одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби – не менше 10 років. Зазначеним особам призначаються пенсії в розмірі 80 відсотків суми їх посадового окладу з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом.

3. Пенсія державному службовцю виплачується у повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

4. За кожний повний рік державної служби після досягнення пенсійного віку пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 85 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років.

5. Державний службовець, звільнений з державної служби у зв’язку з засудженням за умисний злочин, скоєний з використанням свого службового становища чи здійсненням корупційного діяння, позбавляється права на одержання пенсії, передбаченої цієї статтею. В таких випадках пенсія державному службовцю нараховується на загальних засадах.

6. Індексація пенсій державних службовців відбувається відповідно до загального пенсійного законодавства.

7. Державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 посадових окладів.

Стаття 63. Соціально-побутове забезпечення державних службовців

1. Державні службовці мають право на отримання пільгового безвідсоткового іпотечного кредиту на придбання та будівництво житла. Порядок та умови кредитування визначаються Кабінетом Міністрів України.

2. Державним службовцям для вирішення соціально-побутових питань може бути надана матеріальна допомога у встановленому законодавством порядку.

3. Державні службовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, користуються у встановленому порядку безплатним медичним обслуговуванням у державних закладах охорони здоров’я. Такий же порядок медичного обслуговування зберігається за ними після виходу на пенсію або у відставку.

Стаття 64. Пенсійне забезпечення і грошова допомога державним службовцям

1. Пенсія державним службовцям виплачується за рахунок держави.

2. На одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків – не менше 25 років, для жінок – не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби – не менше 10 років. Зазначеним особам призначаються пенсії в розмірі 80 відсотків суми їх посадового окладу з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом.

3. Пенсія державному службовцю виплачується у повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.

4. За кожний повний рік державної служби після досягнення пенсійного віку пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 85 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за вислугу років.

5. Державний службовець, звільнений з державної служби у зв’язку з засудженням за умисний злочин, скоєний з використанням свого службового становища чи здійсненням корупційного діяння, позбавляється права на одержання пенсії, передбаченої цієї статтею. В таких випадках пенсія державному службовцю нараховується на загальних засадах.

6. Індексація пенсій державних службовців відбувається відповідно до загального пенсійного законодавства.

7. Державним службовцям у разі виходу на пенсію при наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 посадових окладів.

Розділ ІV. Прикінцеві та Перехідні положення

Цей Закон набирає чинності з ___________.

2. Визнати таким, що втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року N 3723–XII (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., N 52, ст. 490; 1995, N 29, ст. 216; N 34, ст. 268; 1996, N 16, ст. 71; 1999, N 24, ст.208; 2001, N 33, ст.175).

3. Дія цього закону поширюється на державних службовців, що вступили на державну службу після набрання чинності цим Законом.

4. Державні службовці, призначені на посаду до набуття чинності цим законом, підлягають обов’язковій атестації протягом одного року, після чого їм присвоюється ранг відповідно до цього Закону. Порядок проведення атестації визначається Кабінетом Міністрів України.

5. Державні службовці, що вступили на державну службу до набуття чинності цим законом і успішно пройшли атестацію, продовжують працювати на умовах цього закону.

6. Державним службовцям, які займають посади категорії “Б” та “В” і не відповідають кваліфікаційним вимогам, передбаченим статтею 30 цього Закону надається два роки для підвищення своєї кваліфікації.

7. Вимога щодо володіння однією з мов ЄС для державних службовців категорії „А”, визначена у пункті 1 частини 2 статті 17 цього Закону вступає в силу через п’ять років після набуття чинності цим Законом.

8. Рада державної служби України формується у 6 місячний строк з дня набрання чинності цим Законом. До першого складу Ради державної служби України призначаються колишні державні службовці, які не менше 3 років обіймали посади категорій 1, 2 відповідно до Закону України „Про державну службу” від 16 грудня 1993 року N 3723–XII.

9. Частину першу статті 172 Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131) викласти у такій редакції:

1. Незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, в тому числі звільнення державного службовця з політичних мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю чи про державну службу – караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

10. Кабінету Міністрів України прийняти у двохмісячний строк акти передбачені цим Законом.

Наверх ↑