Зони туристично привабливих територій

Версія для друкуВерсія для друку

Зони туристично привабливих територій

 

Регіональний ландшафтний парк «Кременчуцькі плавні»

Схований у самому центрі України, дивом збережений фрагментпалеорусла Дніпра - регіональний ландшафтний парк «Кременчуцькі плавні» розташований у середньому Подніпров’ї. Парк займає 5080 га. широкої заплави Дніпра та декілька островів, оточених протоками. На острові Шаламай можна побачити архейські граніти віком 2,7 млрд. років –  мовчазні свідки зародження життя на планеті.

Серед тієї первозданної краси особливо гостро відчуваєш себе невід’ємною часткою досконалого світу природи.

Винятковим багатством і різноманітністю вирізняється рослинність Кременчуцьких плавнів . Серед унікальних представників природної флори, які ростуть на території парку, – очиток Борисової (занесений до Світового Червоного списку), козельці українські  (з Європейського Червоного списку) та ще  3 види рослин,  занесених до Червоної книги України. Рослинний покрив представляє водну, прибережно-водну, лучну та болотну рослинність, дивовижно переплітаються тут залишки заплавних лісів і піщані сухі луки.

Якби в Україні існував музей природних раритетів, то люди відвідували б Кременчуцькі плавні не тільки як експонат, створений природою, а й як символ життєдайної сили, радості буття; як великий дар людству, яке здатне відчувати та розуміти світ прекрасного.

Село  Келеберда

На високому, підстеленому гранітами пагорбі, що далеко вдається в Дніпро, розкинулось мальовниче село з дивною назвою – Келеберда. Як свідчать археологічні знахідки, люди з давніх-давен мешкали на  цьому надрічковому пагорбі та біля нього і, можливо, найдавніші з них були мисливцями на мамонтів. Біля теперішнього рибальського стану знайдено уламки горщиків та кам’яні знаряддя кінця кам’яного віку. У бронзовому віці  (в середині ІІ тисячоліття до нашої ери) на території Гебердею (Келеберди) існувало вже чотири поселення так званої багатопружкової та зрубної археологічних культур, утворених арійськими племенами, прямими нащадками яких є іранці, індуси, а також слов’яни, германці та інші. Крім поселень виявлені язичницькі капища; одне з них – капище-гібідей (звідки ймовірно пішла назва Гебердею). Такі капища були змієподібної форми і  свідчать про зв'язок з індійською культурою та високий культурний рівень місцевого населення в ІV-ІІ тисячоліттях до н.е. Історикам добре відомо, що в цей же проміжок часу окремі племена перекочували з берегів Дніпра (Раси, Сінду чи Інду, як він тоді прозивався) аж до Індії. Індія зберегла не тільки пам’ятки, а й понині живу арійську культуру. Зокрема в збірці міфологізованих гімнів «Рідвезі» можна знайти образи та найменування святилищ, виявлених також на території Гебердею (Келеберди).

Існує повір’я, що всесильна енергетика землі наповнює коханням тих, хто доторкнеться до її оголеного серця. Тому всі, хто прагне жагучої пристрасті, неодмінно їдуть до «каменю кохання» в с. Келеберду, де на крутому схилі Дніпра, просто неба, можна спостерігати унікальну пам’ятку – відслонення типових гранітів віком 3 мільярди років.

 

Гора Пивиха

Розташована гора Пивиха на лівому березі Дніпра; утворилася внаслідок дії льодовика дніпровського зледеніння.

У відслоненнях гори знаходять  блакитний мергель, глину, пісок, кристалічний гіпс.

В усі часи ця гора притягувала людей:  починаючи з пізнього палеоліту і до тепер. Одна з численних сторінок з літопису мовчазної Пивихи пов’язана з існуванням Пивогородського Миколаївського монастиря. Наддніпрянські родючі землі, багаті угіддя і сама дивовижна гора   ще в ХУ столітті впали в око ченцям київського Пустинно-Миколаївського монастиря – найстарішої обителі в Україні.  Монастир на Пивисі став релігійно-політичним осередком українського народу у визвольній війні за свою державність. Круті схили гори, порізані глибокими рівчаками, заліснені віковічними деревами й непрохідними чагарниковими хащами, були схованкою для повстанців Павлюка, пізніше – козаків славного Хмеля. Багато збігло води у Дніпрі, з часом обвітрилась та оголилась Пивиха, залишаючись мовчазним свідком багатовічної історії Кременчуччини.

«Пивихо! Пивихо! Сива господине на березі Славути, що підібрався до тебе морем! Які тайни зберігаєш? Які бувальщини і легенди схоронені в отих твоїх щілинах, в отих посмугах? Мовчить Пивиха». (І. Маценко).

 

 

Наверх ↑