Стаття щодо особливості роботи за сумісництвом

Стаття щодо особливості роботи за сумісництвом

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

 Отже, зазначена норма КЗпП дає право працівникам укладати трудові договори як за основним місцем роботи, так і на умовах сумісництва.

Під «сумісництвом» слід розуміти виконання працівником, крім своєї основної, іншої постійної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж чи на іншому підприємстві, в установі, організації або за наймом у фізичної особи - підприємця.

 Робота за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій регламентується постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993р. N 245 та спільним наказом Мінпраці, Мін'юсту, Мінфіну від 28.06.1993р. N 43 "Про затвердження Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій".Згідно з п. 4 вищезазначеного Положення керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності). Крім цього, обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися керівниками державних підприємств, установ і організацій разом з профспілковими комітетами лише щодо працівників окремих професій та посад, зайнятих на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, додаткова робота яких може призвести до наслідків, що негативно позначаться на стані їхнього здоров'я та безпеці виробництва. Обмеження також поширюється на осіб, які не досягли 18 років та вагітних жінок.

За роз'ясненням Міністерства соціальної політики України (лист від 14.04.2017р. № 8185/0/2-17/13) відповідно до ч. 2 ст. 24 КЗпП України [2] при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, також документи про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.

Ст. 25 КЗпП [3] України визначено, що при укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, реєстрацію місця проживання чи перебування та документи, подання яких не передбачене законодавством.

Згідно з п. 3 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці, Міністерства фінансів, Міністерства юстиції від 28.06.1993 р. № 43 [4], працівник, який приймається на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію, повинен пред’явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці, Міністерства юстиції, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.1993 р. № 58 [5], на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи.

Робота за сумісництвом, яка оформлена в установленому порядку, в трудовій книжці зазначається окремим рядком. Запис відомостей про роботу за сумісництвом проводиться за бажанням працівника власником або уповноваженим ним органом за місцем основної роботи.

Роботодавець не має права відмовити працівникові в прийомі на роботу за сумісництвом у зв’язку з відсутністю в нього інформації про наявність у працівника основного місця роботи.

Крім цього, за ч. 3 ст. 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому постановою КМУ від 17.06.2015р. № 413.

 Тривалiсть роботи за сумісництвом на пiдприємствах, в установах, органiзацiях недержавної форми власності, у фізичних осіб – підприємців законодавчо не обмежується та може бути встановлена впродовж усього вiльного вiд основної роботи часу, але не повинна перевищувати нормальної тривалостi робочого часу (40 годин на тиждень).

 Тривалість роботи за сумісництвом на пiдприємствах, в установах, органiзацiях державної форми власності не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу.

 Працівникам, які працюють за сумісництвом, заробітну плату виплачують за фактично виконану ними роботу.

 Слід зазначити, що робота за сумісництвом не містить обмежень будь-яких трудових прав працівників.

 Працівник, який уклав трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває у трудових відносинах з підприємством (установою, організацією) чи фізичною особою – підприємцем і тому має право на щорічну оплачувану відпустку, додаткову соціальну відпустку та ін. види відпусток, підлягає страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та є законодавчо захищеним.   

Головний державний інспектор

управління Держпраці у Полтавській області                

Наталія Ляшенко

pablo-4.png [1]