Закон України "Про державну службу"
Версія для друкуЗАКОН УКРАЇНИ
Про державну службу
____________________
Цей Закон визначає основи державної служби, умови вступу на державну службу, порядок її проходження та припинення проходження, правовий статус державних службовців, засади їх соціального і правового захисту.
РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1.
Визначення державної служби та державного службовця
1. Державна служба – це публічно-правовий інститут, основними функціями якого є підготовка пропозицій з питань державної політики, забезпечення її реалізації та надання послуг фізичним і юридичним особам, а також професійна діяльність щодо практичного виконання завдань і функцій держави.
2. Державний службовець – це особа, що перебуває у публічно-правових відносинах з державою і займає в органах державної влади та інших державних органах, у тому числі їх апараті (далі – органи державної влади), посаду державної служби для здійснення покладених на неї державою повноважень, зокрема:
вироблення пропозицій щодо формування державної політики у відповідних сферах державного управління та забезпечення її реалізації;
розроблення та експертиза проектів нормативно-правових актів, угод;
управління державними фінансовими ресурсами та контроль за їх використанням;
управління персоналом;
реалізація державно-владних повноважень стосовно фізичних і юридичних осіб, що не є підлеглими або підпорядкованими органові державної влади;
здійснення контролю за дотриманням законодавства;
забезпечення збереження державної таємниці
з отриманням за це заробітної плати за рахунок коштів державного бюджету.
Стаття 2.
Сфера дії Закону
1. Дія цього Закону поширюється на державних службовців органів державної влади з урахуванням норм спеціальних законів.
2. Дія цього Закону не поширюється на:
Президента України, народних депутатів України, прокурорів та суддів;
членів Кабінету Міністрів України та їх заступників (крім заступників Міністра Кабінету Міністрів України), посади яких відповідно до характеру повноважень та порядку призначення і звільнення належать до політичних посад в органах виконавчої влади;
осіб, які перебувають на військовій, дипломатичній та інших видах державної служби і яким присвоєно військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання;
працівників органів державної влади, що виконують допоміжні функції та функції з обслуговування;
працівників державних підприємств, установ та організацій.
Правовий статус осіб, зазначених в абзаці другому цієї частини, визначається Конституцією України, Законами України „Про статус народного депутата України”, „Про прокуратуру”, „Про судоустрій України”, іншими законами, в абзаці третьому цієї
частини, – законами, які регулюють діяльність Кабінету Міністрів України та міністерств, в абзаці четвертому цієї частини – окремими спеціальними законами, в абзацах п’ятому і шостому цієї частини – трудовим законодавством.
3. Перелік посад працівників органів державної влади, що виконують допоміжні функції та функції з обслуговування, затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 3.
Основні принципи державної служби
1. Основними принципами державної служби є:
верховенство права;
конституційність;
законність;
професіоналізм;
патріотизм;
доброчесність;
політична нейтральність;
лояльність;
публічність;
прозорість;
стабільність;
об’єктивність;
гласність;
відкритість;
відповідальність;
рівний доступ до державної служби.
Стаття 4.
Посада державної служби
1. Посада державної служби – це визначена структурою і штатним розписом органу державної влади посада, яку займає державний службовець, призначений, як правило, на конкурсній основі на невизначений строк, крім випадків, передбачених цим Законом.
2. Віднесення посад в органах державної влади до посад державної служби здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби.
Стаття 5.
Категорії посад державної служби
1. Посади державної служби в органах державної влади поділяються на сім категорій залежно від порядку призначення, характеру повноважень та рівня відповідальності державних службовців.
2. Встановлюються такі категорії посад державної служби:
перша категорія (вищий корпус державної служби) – посади керівників Секретаріату Президента України, Апарату Верховної Ради України, керівника Офісу Президента України, заступників керівника Секретаріату Президента України, заступників керівника Апарату Верховної Ради України, заступників керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, керівників органів державної влади, що не є членами Кабінету Міністрів України, Постійних Представників Президента України, голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, його перших заступників та інші прирівняні до них посади;
друга категорія – посади керівників структурних підрозділів Апарату Верховної Ради України, Секретаріату Президента України, Секретаріату Кабінету Міністрів України, радників, наукових консультантів, консультантів та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем’єр-міністра України, референтів та уповноважених Президента України, заступників керівників структурних підрозділів Секретаріату Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, керуючих персоналом, заступників керівників органів державної влади, що не є членами Кабінету Міністрів України, директорів департаментів органів державної влади, керівників служб, інспекцій, агентств у складі органів державної влади, першого заступника Постійних Представників Президента України, перших заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, керівників апарату обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, заступників Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Міністра Ради міністрів Автономної Республіки Крим, керівників органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, керівника Секретаріату, керуючого справами та голів постійних комісій Верховної Ради Автономної Республіки Крим та інші прирівняні до них посади;
третя категорія – посади завідуючих секторами, головних спеціалістів, експертів, консультантів Секретаріату Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників Постійних Представників Президента України, заступників директорів департаментів органів державної влади, заступників керівників служб, інспекцій, агентств у складі органів державної влади, начальників самостійних управлінь, самостійних відділів у складі органів державної влади, голів районних, районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій, заступників голів, заступників голів – керівників апарату обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Постійного представника Автономної Республіки Крим у столиці України м. Києві, заступників керівника Секретаріату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, заступників Міністра Ради міністрів Автономної Республіки Крим, заступників керуючого справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, заступників керівників органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та інші прирівняні до них посади;
четверта категорія – посади спеціалістів Секретаріату Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників начальників самостійних управлінь, самостійних відділів, завідуючих самостійних секторів, начальників відділів у складі департаменту (самостійного управління) та їх заступників, завідуючих секторів у складі департаменту (самостійного управління, самостійного відділу), у складі органів державної влади, керівників територіальних підрозділів органів державної влади, начальників самостійних управлінь, самостійних відділів, відділів, самостійних секторів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, помічників і радників Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим; керівники управлінь, відділів апарату Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим; керівник прес-центру Верховної Ради Автономної Республіки Крим, керівника прес-служби Ради міністрів Автономної Республіки Крим, заступників Постійного представника Автономної Республіки Крим у столиці України м. Києві та інші прирівняні до них посади;
п’ята категорія – посади спеціалістів органів державної влади, заступників керівників територіальних підрозділів органів державної влади, заступників начальників самостійних управлінь, самостійних відділів, відділів, служб, завідуючих секторів у складі самостійних управлінь (самостійних відділів) обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, заступників керівників управлінь, відділів, керівників відділів у складі самостійних управлінь, завідуючих секторами апарату Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, керівників самостійних управлінь, самостійних відділів органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та їх заступників, Постійного представництва Автономної Республіки Крим у столиці України м. Києві, керівників відділів та їх заступників у складі самостійних управлінь, завідуючих самостійними секторами органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим та інші прирівняні до них посади;
шоста категорія – посади начальників управлінь, відділів, служб та їх заступників, завідуючих секторів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, начальників відділів, завідуючих секторів, спеціалістів територіальних підрозділів органів державної влади, спеціалістів управлінь, відділів, секторів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, помічників заступників Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, помічників заступників Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, помічника керівника Секретаріату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, помічника Міністра Ради міністрів Автономної Республіки Крим, спеціалістів та консультантів апарату Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки Крим, радників та помічників міністрів Автономної Республіки Крим, голів республіканських комітетів Автономної Республіки Крим, спеціалістів, консультантів органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, Постійного представництва Автономної Республіки Крим у столиці України м. Києві та інші прирівняні до них посади;
сьома категорія – посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, секторів та інші прирівняні до них посади
3. Віднесення посад державної служби в органах державної влади, не зазначених у цій статті, до першої та другої категорій проводиться Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, до третьої – сьомої категорій – спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби за поданням керуючого персоналом відповідного органу державної влади (далі – керуючий персоналом).
Стаття 6.
Державна політика у сфері державної служби та управління державною службою
1. Державну політику у сфері державної служби Кабінет Міністрів України проводить безпосередньо та через спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби.
2. Управління державною службою безпосередньо в органах державної влади здійснюють керуючі персоналом цих органів, якщо інше не встановлено законом.
3. Кабінетом Міністрів України можуть утворюватися консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи для організації проведення єдиної державної політики у сфері державної служби за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби.
Стаття 7.
Правове регулювання державної служби та контроль за дотриманнямактів законодавства з питань державної служби
1. Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби.
На державних службовців не поширюється трудове законодавство.
2. Контроль за дотриманням в органах державної влади цього Закону та інших актів законодавства з питань державної служби здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби.
Стаття 8.
Фінансове забезпечення державної служби
1. Фінансове забезпечення державної служби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
РОЗДІЛ ІІ. ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ
Стаття 9.
Обов’язки та права державних службовців
1. Державні службовці зобов’язані:
1) дотримуватися Конституції, законів та інших актів законодавства України;
2) дотримуватися принципів державної служби;
3) шанобливо ставитися до людини і громадянина, поважати їх гідність;
4) користуватися державною мовою під час виконання службових обов’язків;
5) забезпечувати досягнення цілей, ефективне виконання завдань та реалізацію функцій органів державної влади;
6) сумлінно виконувати свої службові обов’язки, дотримуватися посадових інструкцій та інших внутрішніх документів, затверджених в установленому порядку керуючим персоналом;
7) виконувати накази і розпорядження керівників, яким вони підпорядковані, прийняті в межах їх компетенції;
8) виконувати правила внутрішнього розпорядку органу державної влади;
9) підвищувати свою професійну кваліфікацію та удосконалювати службову діяльність.
2. Державні службовці мають право на:
1) заробітну плату залежно від займаної посади, рангу державного службовця, вислуги років на державній службі та результатів службової діяльності;
2) професійне навчання;
3) просування по службі відповідно до результатів службової діяльності;
4) відпустку та пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону;
5) проведення службового розслідування для спростування відомостей, що порочать їх честь і гідність;
6) оскарження в установленому законом порядку рішень про звільнення з посади державної служби, накладення дисциплінарного стягнення, відмову у відставці, а також висновків за підсумками оцінювання результатів службової діяльності, крім випадків, передбачених законом;
7) отримання від державних органів, підприємств, установ, організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, що належать до їх компетенції;
8) повагу до своєї особистості, гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, співробітників і громадян;
9) безперешкодне ознайомлення з документами, що стосуються проходження ними державної служби, у тому числі висновків за підсумками оцінювання результатів їх службової діяльності;
10) здорові, безпечні та належні для високопродуктивної службової діяльності умови служби;
11) участь у діяльності об’єднань громадян, крім політичних партій та блоків.
Стаття 10.
Виконання державним службовцем наказу (розпорядження)
1. Накази (розпорядження) керівництва органу державної влади, у якому державний службовець проходить державну службу, є обов’язковими для виконання державним службовцем, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
2. Державний службовець у разі виникнення у нього сумніву у законності відданого керівництвом в усній чи письмовій формі наказу (розпорядження) має право вимагати його письмового підтвердження і у разі отримання підтвердження зобов’язаний виконати такий наказ (розпорядження).
3. Віддання або видання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Стаття 11.
Майнова відповідальність державних службовців
1. Майнова шкода, заподіяна фізичним та юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державних службовців під час здійснення ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.
2. Держава має право зворотної вимоги (регресу) до:
1) державного службовця, що заподіяв шкоду, у розмірах і порядку, передбачених законом;
2) посадових осіб, уповноважених призначати на відповідні посади, винних в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу посаду щодо покриття шкоди, заподіяної органові державної влади у зв’язку з оплатою державному службовцеві часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи.
Стаття 12.
Відсторонення від виконання службових обов’язків за посадою
1. Невиконання або неналежне виконання службових обов’язків за посадою без поважних причин, що могло призвести або призвело до людських жертв, заподіяло значну майнову чи моральну шкоду громадянам, державі, підприємству, установі, організації чи об’єднанню громадян, є підставою для відсторонення державного службовця від здійснення повноважень за посадою із збереженням заробітної плати. Рішення про відсторонення державного службовця приймається посадовою особою або органом, уповноваженим призначати його на посаду державної служби.
2. Тривалість відсторонення від здійснення службових повноважень за посадою не може перевищувати часу службового розслідування, яке проводиться у строк до двох місяців у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 13.
Лояльність та політична нейтральність державних службовців
1. Державні службовці під час здійснення службової діяльності повинні об’єктивно і неупереджено виконувати законні накази (розпорядження) осіб, яким вони підпорядковані, незалежно від партійної приналежності цих осіб та особистих переконань державного службовця.
2. Державні службовці не можуть демонструвати свої політичні погляди та вчиняти інші дії, що будь-яким способом можуть засвідчувати їх особливе ставлення до певних політичних сил, партій, блоків.
3. Державні службовці не мають права утворювати політичні партії, блоки та бути їх членами, брати участь у страйках та акціях громадської непокори. Державним службовцям забороняється брати участь у передвиборній агітації.
Стаття 14.
Інші обмеження, пов’язані з проходженням державної служби
1. Державний службовець не має права:
1) отримувати у зв’язку з виконанням функцій держави матеріальні блага, послуги, пільги або інші переваги, у тому числі приймати чи отримувати предмети (послуги) шляхом їх придбання за ціною (тарифом), яка є істотно нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості;
2) отримувати кредити або позички, придбавати цінні папери, нерухомість або інше майно з використанням при цьому пільг чи переваг, не передбачених законодавством;
3) займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах органу державної влади, в якому державний службовець працює;
4) входити самостійно (крім випадків, коли державний службовець виконує функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляти інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що провадять підприємницьку діяльність;
5) виконувати роботу на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики).
2. Державний службовець має право займатися науковою, викладацькою, творчою діяльністю, а також медичною практикою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Стаття 15.
Декларування доходів державними службовцями
1. Державні службовці подають відомості про свої доходи та зобов’язання фінансового характеру, в тому числі за кордоном. Державні службовці, що займають посади першої та другої категорій, додатково повинні подавати відомості про належні їм нерухоме та цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери.
Зазначені відомості подаються державним службовцем при вступі на службу, а у подальшому – щороку.
Відомості про доходи та зобов’язання фінансового характеру, в тому числі за кордоном, про належні нерухоме та цінне рухоме майно, вклади в банках і цінні папери стосовно державних службовців, що займають посади першої та другої категорій, підлягають обов’язковому оприлюдненню.
2. Порядок подання, оприлюднення та зберігання відомостей, зазначених у частині першій цієї статті, визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 16.
Граничний вік перебування на державній службі
1. Граничний вік перебування на державній службі становить 65 років для чоловіків і 60 років для жінок. У разі необхідності перебування на державній службі може бути продовжено органом державної влади або посадовою особою, яка здійснює призначення на відповідні посади, але не більше як на 5 років.
У виняткових випадках після закінчення цього терміну державні службовці можуть бути залишені на роботі в органах державної влади лише на посадах консультантів, радників та інших посад які не належать до категорії посад державних службовців, або шляхом укладання строкового службового контракту за рішенням органу або посадової особи, уповноважених призначати на відповідні посади.
Стаття 17.
Порядок реалізації прав державного службовця
1. За умови виникнення перешкод у реалізації наданих законом прав державний службовець подає керуючому персоналом або посадовій особі, до повноважень якої належить вирішення зазначеного питання, письмову заяву.
2. Якщо посадова особа, до якої звертається із заявою державний службовець, не має повноважень на розгляд порушеного у заяві питання, подана заява реєструється та надсилається особі (органу), до компетенції якої належить вирішення такого питання, про що одночасно повідомляється заявнику – державному службовцю.
3. Обґрунтована відповідь у письмовій формі надсилається заявнику у строк не пізніше ніж протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання заяви, у тому числі у випадках переадресування. Відповідальність за своєчасний розгляд заяв державних службовців несе керуючий персоналом.
4. Рішення за заявою державного службовця може бути оскаржено до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби або до суду.
РОЗДІЛ ІІІ. УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ
СЛУЖБОЮ В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
Стаття 18.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби
1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби забезпечує функціональне управління державною службою в органах виконавчої влади.
У своїй діяльності спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби підзвітний і підконтрольний Кабінетові Міністрів України. Діяльність спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через відповідного члена Кабінету Міністрів України.
2. Керівника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби призначає на посаду та звільняє з посади Кабінет Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України.
3. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби:
1) вносить Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо формування державної політики у сфері державної служби та забезпечує її реалізацію;
2) розробляє проекти нормативно-правових актів з питань державної служби;
3) видає у випадках, передбачених законом, нормативно-правові акти з питань державної служби, а також надає роз’яснення з питань застосування цього Закону, які підлягають опублікуванню і є обов’язковими для врахування особами, на яких поширюється дія цього Закону;
4) бере участь у формуванні, розміщенні та здійсненні контролю за виконанням державного замовлення на підготовку фахівців в освітній галузі „Державне управління”;
5) забезпечує ведення і публікацію списку вакантних посад державної служби в органах державної влади;
6) вносить пропозиції керуючим персоналом щодо скасування їх рішень з питань державної служби, що суперечать актам законодавства з питань державної служби, та у разі невжиття відповідних заходів керуючими персоналом оскаржує їх рішення до суду;
7) розглядає скарги на рішення конкурсних комісій органів державної влади з відбору осіб для призначення на посади державної служби
третьої – сьомої категорій, а також негативного висновку за підсумками оцінювання результатів їх службової діяльності;
8) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону та інших актів законодавства з питань державної служби.
4. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку свої територіальні органи в областях, містах Києві та Севастополі.
Стаття 19.
Управління державною службою в органах державної влади
1. Управління державною службою безпосередньо в органах державної влади здійснюється керуючими персоналом зазначених органів.
2. Керуючий персоналом:
1) організовує проведення конкурсів з відбору осіб для призначення на посади третьої – сьомої категорій і забезпечує прозорість та об’єктивність таких конкурсів відповідно до вимог цього Закону;
2) призначає осіб на посади третьої – сьомої категорій, а також працівників та звільняє їх із цих посад;
3) забезпечує ефективне функціонування системи оцінювання результатів службової діяльності державних службовців;
4) присвоює ранги державним службовцям, які займають посади третьої – сьомої категорій;
5) здійснює контроль за виконавською дисципліною в органі державної влади;
6) розглядає скарги на дії або бездіяльність державних службовців;
7) приймає в межах своєї компетенції рішення про заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності державних службовців;
8) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону та інших актів законодавства з питань державної служби.
3. З питань забезпечення функціонування державної служби керуючі персоналом органів виконавчої влади підзвітні і підконтрольні спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань державної служби.
Розділ ІII. ПРОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
Стаття 20.
Право на державну службу
1. Право на державну службу мають громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
2. На державну службу не можуть бути прийняті особи:
1) визнані в установленому порядку недієздатними або обмеженими у дієздатності;
2) які мають судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята в установленому законом порядку;
3) яким відповідно до судового рішення заборонено займати посади державної служби.
3. Не допускається прийняття на державну службу осіб, що будуть безпосередньо підпорядковані особам, які є їх близькими родичами або свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя).
У разі виникнення під час проходження державної служби відносин безпосередньої підпорядкованості між близькими родичами або свояками керуючий персоналом у п’ятиденний строк повинен вжити заходів до усунення таких відносин. Для цього керуючий персоналом може перевести державного службовця за його згодою на іншу рівнозначну вакантну посаду державної служби в органі державної влади у порядку, визначеному частиною третьою статті 38 цього Закону. У разі порушення зазначеної вимоги керуючий персоналом несе відповідальність, визначену законом.
4. Особи, що не повідомили керуючого персоналом про відносини, зазначені у частині третій цієї статті, у десятиденний строк з дня їх виявлення підлягають притягненню до дисциплінарної відповідальності.
Стаття 21.
Загальні вимоги до осіб, що вступають на державну службу і претендують на зайняття посад державної служби
1. Особи, що вступають на державну службу і претендують на зайняття посад державної служби, повинні відповідати таким загальним вимогам:
1) наявність вищої освіти;
2) знання Конституції, законів України та інших актів законодавства України, необхідних для виконання службових обов’язків;
3) вільне володіння державною мовою;
4) стан здоров’я, достатній для виконання службових обов’язків на відповідних посадах за висновком медичної комісії, наданим у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 22.
Документи, які подаються при вступі на державну службу
1. Особа, що вступає на державну службу, подає:
1) письмову заяву;
2) автобіографію;
3) власноручне засвідчення про відповідність визначеним цим Законом вимогам до вступу на державну службу;
4) диплом про вищу освіту;
5) паспорт або інший документ, що підтверджує громадянство України та посвідчує особу.
Окремими законами можуть бути встановлені вимоги щодо подання інших документів при вступі на державну службу.
Особа, що вступає на державну службу, має право додати до заяви інші документи.
Стаття 23.
Вступ на державну службу
1. Вступ на державну службу здійснюється шляхом укладення службового контракту з особою, що пройшла конкурс у порядку, встановленому актами законодавства з питань державної служби, крім випадків, передбачених законом.
2. Службові відносини особи, що вступає на посаду державної служби вперше, розпочинаються з моменту публічного прийняття присяги державного службовця, а особи, що повторно призначається на посаду державної служби, – з моменту призначення на таку посаду.
3. Вступ на державну службу в органах державної влади здійснюється шляхом призначення:
1) на посади, віднесені до першої категорії, – у порядку, визначеному Конституцією та законами України, без обов’язкового проведення конкурсу. Суб’єкт, що здійснює таке призначення, має право прийняти рішення про проведення конкурсу. У такому разі конкурс проводиться в окремому порядку, що визначається органом або посадовою особою, уповноваженими призначати на такі посади;
2) на посади другої – сьомої категорій – за результатами конкурсу у порядку, визначеному цим Законом.
Стаття 24.
Вимоги до компетентності державних службовців на посадах державної служби в органах державної влади та вимоги до кандидатів на їх зайняття
1. Вимоги до компетентності державних службовців на посадах державної служби в органах державної влади та вимоги до кандидатів на їх зайняття затверджують:
1) першої та другої категорій – орган або посадова особа, уповноважені призначати на посади відповідних категорій (в органах виконавчої влади – за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби);
2) третьої – сьомої категорій – керуючий персоналом відповідного органу державної влади.
2. Особи, що претендують на зайняття посад першої та другої категорій в органі державної влади, повинні, як правило, вільно володіти однією з офіційних мов Ради Європи.
Стаття 25.
Оголошення про вакансії
1. Керуючий персоналом зобов’язаний оприлюднювати інформацію про вакантні посади в органі державної влади шляхом розміщення оголошення про конкурс у визначеному місці у приміщенні органу, на його офіційному веб-сайті, а також подавати таке оголошення для публікації в офіційному друкованому виданні та розміщення на офіційному веб-сайті спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби не пізніше ніж у місячний строк з моменту відкриття вакансії.
2. Оголошення про конкурс на зайняття вакантної посади усіх категорій публікується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби в його офіційному друкованому виданні, який виходить щотижня, та на офіційному веб-сайті спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби із щотижневим оновленням інформації. Оголошення також може бути опубліковане в інших засобах масової інформації.
3. В оголошенні про конкурс на зайняття вакантної посади усіх категорій повідомляється:
1) найменування і місцезнаходження органу державної влади;
2) назва і категорія посади;
3) посадові обов’язки;
4) розмір посадового окладу;
5) вимоги до кандидата на посаду;
6) перелік необхідних для участі в конкурсі документів;
7) строк подання документів;
8) дата і місце проведення конкурсу;
9) прізвище і номер телефону особи для отримання додаткової інформації з питань проведення конкурсу.
4. Строк подання документів кандидатами на посади всіх категорій не може бути меншим ніж 20 днів з моменту опублікування оголошення.
5. Недотримання зазначених у частинах першій – четвертій цієї статті вимог щодо подання оголошення про конкурс на зайняття вакантної посади є підставою для визнання результатів конкурсу недійсними Кабінетом Міністрів України для посад другої категорії, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби – для посад третьої – сьомої категорій.
Результат конкурсу на зайняття вакантної посади може бути визнаний недійсним також у судовому порядку.
Стаття 26.
Конкурс на зайняття вакантної посади
1. Для залучення до державної служби найбільш підготовлених і здатних професійно виконувати посадові обов’язки осіб та з метою забезпечення конституційного права на рівний доступ до державної служби, а також для забезпечення реалізації права на просування по службі шляхом зайняття вакантних посад будь-якої категорії проводиться конкурс на зайняття вакантної посади (далі – конкурс).
2. Конкурсна комісія для проведення конкурсу на посади другої категорії, крім випадків, передбачених абзацами другим і третім цієї частини, утворюється керівником відповідного органу державної влади у складі не менш як п’яти осіб за участю керуючого персоналом органу державної влади, в якому проводиться конкурс.
Для проведення конкурсу на заміщення посад керуючого персоналом центрального органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби утворює конкурсну комісію у складі семи осіб, трьох з яких призначає міністр, керівник іншого відповідного центрального органу виконавчої влади та по двоє осіб – Міністр Кабінету Міністрів України та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби.
Для проведення конкурсу на заміщення посад заступників керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, перших заступників голови та заступників голів - керівників апарату обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно керівник центрального органу виконавчої влади, голова обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації утворює конкурсну комісію у складі не менш як п’яти осіб за участю уповноваженого представника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби.
Конкурсна комісія для проведення конкурсу на посади третьої – сьомої категорій утворюється керуючим персоналом у складі не менш як п’яти осіб.
3. До складу конкурсної комісії включаються державні службовці, що займають або займали посади відповідних та вищих категорій, у тому числі представники органів державної влади.
Кандидат для призначення на посаду державного службовця не може бути членом конкурсної комісії.
4. Засідання конкурсної комісії є правоможним, якщо на ньому присутні не менше двох третин її членів.
Рішення конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від загального складу конкурсної комісії.
5. Конкурс передбачає складання іспитів (тестування) та проходження співбесіди, типовий порядок проведення яких визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби.
6. У разі подання на участь у конкурсі однієї заяви оголошується повторний конкурс. У разі подання на участь у повторному конкурсі однієї заяви, орган або посадова особа, уповноважені утворювати конкурсну комісію, самостійно приймає рішення стосовно доцільності призначення особи, що подала заяву. У разі прийняття позитивного рішення особа, що подала заяву, не звільняється від складання іспитів (тестування) та проходження співбесіди і призначається на посаду за згодою спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби.
7. Державні службовці мають право на участь у конкурсі незалежно від посад, які вони займають.
Стаття 27.
Результати конкурсу
1. Після проведення конкурсу конкурсна комісія складає протокол, у якому зазначає оцінки професійних та особистих якостей учасників конкурсу, і списки осіб, а також які пройшли і не пройшли конкурсний відбір.
2. Інформація про результати конкурсу керуючим персоналом:
оприлюднюється у триденний строк після його завершення шляхом розміщення відомостей про переможця у визначеному місці у приміщенні органу державної влади, де проводився конкурс, і на офіційному веб-сайті відповідного органу державної влади;
подається для опублікування в офіційному друкованому виданні і розміщення на офіційному веб-сайті спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби.
3. Інформація про результати конкурсу на посади усіх категорій щотижня оприлюднюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби шляхом розміщення відомостей про переможця в офіційному друкованому виданні і розміщення на офіційному веб-сайті спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби.
4. Кожен учасник конкурсу на посади другої категорії повинен бути повідомлений про його результати у письмовій формі протягом 10 днів з моменту оприлюднення результатів конкурсу відповідно до вимог цієї статті посадовою особою або відповідним органом державної влади, уповноваженими на утворення конкурсної комісії на зайняття відповідної вакантної посади, на посади третьої – сьомої категорій –керуючим персоналом.
5. За недотримання зазначених у частинах другій – четвертій цієї статті вимог оприлюднення інформації керівник спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, керівник центрального органу виконавчої влади та керуючий персоналом несуть відповідальність, передбачену законом.
6. Протокол, складений конкурсною комісією та підписаний усіма її членами, зберігається в органі державної влади, де проводився конкурс, протягом п’яти років.
7. Витяг з протоколу зберігається в особовій справі відповідного державного службовця.
8. Учасники конкурсу, що не пройшли конкурсний відбір на посади другої категорії в органах виконавчої влади, мають право звернутися до Кабінету Міністрів України зі скаргою або до суду, в інших органах державної влади – до суду, а на посади третьої – сьомої категорій – до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби зі скаргою або до суду. У разі виявлення у ході перевірки порушення процедури конкурсу рішення конкурсної комісії скасовується відповідно Кабінетом Міністрів України, іншим органом або посадовою особою, уповноваженою призначати на відповідні посади, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби або судом та оголошується повторний конкурс за участю уповноваженого представника відповідного органу державної влади, а також представника спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби для посад другої категорії та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби – для посад третьої – сьомої категорій.
9. Скарга на рішення конкурсної комісії подається не пізніше ніж через 10 днів з моменту надходження письмового повідомлення про результати конкурсу. У разі прийняття позитивного рішення за скаргою проводиться повторний конкурс.
Стаття 28.
Призначення на посаду державної служби в органах державної влади
1. Призначення на посади другої категорії, крім випадків, передбачених частинами другою – п’ятою цієї статті, здійснюється у порядку, встановленому спеціальним законодавством.
2. Пропозиції щодо кандидатури переможця конкурсу для призначення на посаду керуючого персоналом:
1) апарату Верховної Ради України вносить Верховній Раді України керівник апарату Верховної Ради України;
2) Секретаріату Президента України – Президенту України Глава Секретаріату Президента України;
3) центрального органу виконавчої влади – Кабінетові Міністрів України Прем’єр-міністр України;
4) Рахункової палати – Верховній Раді України Голова Рахункової палати;
5) Ради національної безпеки і оборони України – Президентові України Секретар Ради національної безпеки і оборони України;
6) Національного банку України – Правлінню Національного банку України Голова Національного банку України;
7) Центральної виборчої комісії – Голові Центральної виборчої комісії керівник Секретаріату Центральної виборчої комісії;
8) Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення – Голові Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення керівник апарату Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.
3. Керівники центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України, вносять Кабінетові Міністрів України пропозиції щодо кандидатури переможця конкурсу для призначення на посади заступників відповідних керівників центральних органів виконавчої влади, які не є членами Кабінету Міністрів України.
4. Керівники урядових органів державного управління призначаються на посади Кабінетом Міністрів України за поданням міністра, керівника іншого центрального органу виконавчої влади, а заступники керівника урядових органів державного управління – Кабінетом Міністрів України за поданням міністра, керівника іншого центрального органу виконавчої влади, погодженим з керівником урядового органу державного управління.
5. Голови обласних, Київської та Севастопольської, міських державних адміністрацій призначають на посади заступників голів та керівників апарату таких адміністрацій переможців конкурсу на відповідні посади.
6. Посадова особа або відповідний орган державної влади, уповноважені призначати на посади другої категорії мають право відхилити кандидатуру переможця конкурсу для призначення на посади другої категорії, але не більше одного разу. У разі відхилення внесеної пропозиції оголошується повторний конкурс не пізніше ніж через місяць, після чого переможець останнього конкурсу призначається на посаду.
7. Особи, що пройшли конкурсний відбір, призначаються на посади третьої – сьомої категорій керуючим персоналом у двадцятиденний строк після оприлюднення результатів конкурсу.
8. У разі коли жоден з учасників конкурсу не пройшов конкурсний відбір, оголошується повторний конкурс не пізніше ніж через місяць.
9. У разі неподання заяв на участь у конкурсі або нездійснення відбору кандидатів на посади другої категорії повторний конкурс оголошується не пізніше ніж через місяць.
У разі неподання заяв на участь у конкурсі або нездійснення відбору кандидатів на посади третьої – сьомої категорій повторний конкурс оголошується не пізніше ніж через місяць, а для заміщення вакантної посади керуючим персоналом може бути тимчасово переведено іншого державного службовця за його згодою з виплатою заробітної плати, що відповідає посаді, на яку його переведено, із збереженням за ним посади, яка в такому випадку не вважається вакантною.
Стаття 29.
Особливості призначення та звільнення державних службовців патронатної служби
1. Призначення особи на державну службу для роботи у патронатній службі здійснюється шляхом призначення без обов’язкового проведення конкурсу.
У разі ж прийняття рішення про проведення конкурсу, він проводиться в порядку, визначеному для відповідної категорії посади державної служби, до якої віднесено посаду державного службовця патронатної служби.
2. Для державних службовців патронатної служби службовий контракт може бути розірваний органом або посадовою особою, уповноваженими призначати на відповідні посади, без зазначення підстав.
Стаття 30.
Присяга державного службовця
1. Особа, призначена на посаду державної служби вперше, повинна публічно прийняти присягу такого змісту:
„Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, дотримуватись Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов’язки”.
2. Порядок прийняття присяги державного службовця визначається Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби.
3. Державний службовець підписує текст присяги та зазначає дату прийняття присяги. Текст присяги державного службовця зберігається в особовій справі державного службовця.
Про прийняття присяги робиться запис у трудовій книжці державного службовця.
Стаття 31.
Ранги державних службовців
1. Встановлюється 15 рангів державних службовців. Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між ними, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначається Кабінетом Міністрів України.
2. Встановлюються такі ранги державних службовців:
службовцям, які займають посади, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранг;
службовцям, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг;
службовцям, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може бути присвоєно 7, 6 і 5 ранг;
службовцям, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранг;
службовцям, які займають посади, віднесені до п’ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг;
службовцям, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг;
службовцям, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг.
3. Державним службовцям, що займають посади першої та другої категорії, ранг присвоюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби.
Державним службовцям, що займають посади третьої – сьомої категорій, ранг присвоюється керуючим персоналом.
Державним службовцям, що вперше призначаються на посаду певної категорії, після проходження випробування присвоюється найнижчий ранг у межах такої категорії.
4. Черговий ранг в межах відповідної категорії посади присвоюється державному службовцю через кожні два роки у разі позитивного висновку оцінювання результатів його службової діяльності відповідно до цього Закону.
5. За особливі досягнення державному службовцю може достроково присвоюватися черговий ранг за підсумками оцінювання результатів його службової діяльності.
За сумлінну працю державному службовцю при виході на пенсію може бути присвоєно черговий ранг поза межами відповідної категорії посад.
У разі переходу на посаду нижчої категорії за державним службовцем зберігається присвоєний ранг.
6. Державний службовець може бути позбавлений рангу за вироком суду.
7. В особовій справі та трудовій книжці державного службовця робиться запис про присвоєння та зміну відповідного рангу державного службовця.
Стаття 32.
Особова справа державного службовця
1. На державного службовця заводиться особова справа, в якій зазначаються:
1) прізвище, ім’я, по батькові;
2) дата і місце народження;
3) сімейний стан;
4) освіта і спеціальність;
5) результати конкурсу;
6) підстава для вступу на державну службу (реквізити службового контракту);
7) дата і місце складення присяги державного службовця;
8) відомості про проходження державної служби (посада державної служби, категорія посади державної служби та ранг державного службовця, відомості про професійне навчання, стажування, закордонні відрядження, переведення);
9) результати оцінювання службової діяльності державного службовця;
10) вид та строки відпустки;
11) заохочення та нагороди;
12) дисциплінарні стягнення та їх зняття;
13) підстава для припинення дії службового контракту, звільнення з посади державної служби та припинення проходження державної служби з посиланням на статтю, частину та пункт цього Закону, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 45 цього Закону.
2. Особова справа державного службовця зберігається в органі державної влади і у разі призначення його на посаду в іншому органі державної влади передається до такого органу в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби.
Стаття 33.
Поняття та сторони службового контракту
1. Службовий контракт – це публічно-правова угода між державою в особі органу державної влади (далі – представник наймача) та особою, що вступає на державну службу, або державним службовцем про проходження державної служби та зайняття посади державної служби.
2. Від імені органу державної влади службовий контракт підписує керуючий персоналом у такому органі.
3. Представник наймача зобов’язується надати особі, що вступає на державну службу, можливість проходження державної служби, а також надати такій особі або державному службовцеві можливість зайняття відповідної посади державної служби, створити необхідні умови для проходження державної служби на відповідній посаді, своєчасно та в повному обсязі виплачувати державному службовцеві заробітну плату та надати йому державні соціальні гарантії, передбачені законом.
4. Громадянин, що вступає на державну службу, при укладенні службового контракту про проходження державної служби та зайняття посади державної служби і державний службовець при укладенні службового контракту про зайняття посади державної служби зобов’язується виконувати посадові обов’язки і дотримуватися правил внутрішнього розпорядку органу державної влади.
Стаття 34.
Зміст і форма службового контракту
1. У службовому контракті зазначаються права та обов’язки сторін.
2. У службовому контракті зазначаються прізвище, ім’я, по батькові особи або державного службовця та найменування органу державної влади (прізвище, ім’я, по батькові представника наймача).
3. Істотними умовами службового контракту є:
1) назва займаної посади державної служби із зазначенням структурного підрозділу органу державної влади;
2) визначення посадових обов’язків державного службовця;
3) дата початку виконання посадових обов’язків;
4) права та обов’язки державного службовця;
5) права та обов’язки представника наймача;
6) режим робочого часу та часу відпочинку державного службовця (у разі коли він для державного службовця відрізняється від службового розпорядку органу державної влади);
7) умови оплати праці.
4. У службовому контракті визначається обов’язок особи, що вперше вступає на державну службу, до прийняття присяги та особи, що вступає на державну службу повторно, до призначення на посаду припинити:
1) членство у політичній партії (блоці);
2) зайняття підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб, бути повіреним третіх осіб у справах органу державної влади, в якому державний службовець працює;
3) входження самостійно (крім випадків, коли державний службовець виконує функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представлення інтересів держави у раді товариства (спостережній раді) або ревізійній комісії господарського товариства), через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об’єднань, кооперативів, що провадять підприємницьку діяльність;
4) виконання роботи на умовах сумісництва (крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики).
5. У службовому контракті можуть передбачатися такі умови:
1) випробування при вступі на державну службу;
2) нерозголошення відомостей, що становлять державну таємницю, службову інформацію, якщо передбачено використання таких відомостей;
3) обов’язок представника наймача забезпечити державному службовцю можливість здобуття післядипломної освіти за рахунок коштів державного бюджету та обов’язок особи проходити державну службу після здобуття післядипломної освіти протягом строку, передбаченого цим Законом, якщо навчання проводилося за рахунок коштів державного бюджету;
4) інші умови, які не можуть погіршувати становище державного службовця порівняно з тим, що визначене цим Законом, та обмежувати права державного службовця, встановлені цим Законом.
6. Умови службового контракту можуть бути змінені за згодою сторін.
Внесення змін до службового контракту оформлюється окремими додатками до нього, що є його невід’ємними частинами.
7. У разі укладення строкового службового контракту зазначається строк його дії та умови, що є підставою для розірвання строкового службового контракту відповідно до цього Закону.
8. У службовому контракті передбачається відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання взятих на себе обов’язків. Забороняється вимагати від державного службовця виконання посадових обов’язків, не визначених службовим контрактом.
9. Службовий контракт укладається у письмовій формі у двох примірниках, кожний з яких підписується сторонами. Один примірник службового контракту передається державному службовцю, інший зберігається в його особовій справі.
Типова форма службового контракту затверджується Кабінетом Міністрів України.
Стаття 35.
Строки дії службового контракту
1. Для зайняття посади державної служби представник наймача може укласти з державним службовцем:
службовий контракт на невизначений строк;
строковий службовий контракт.
2. Строковий службовий контракт укладається у разі, коли відносини, пов’язані з проходження державної служби, не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням займаної посади державної служби або умов проходження державної служби, якщо інше не передбачено цим Законом.
3. Строковий службовий контракт укладається у разі:
1) заміщення посади керуючого персоналом – на п’ять років;
2) заміщення посади державної служби на період відсутності державного службовця, за яким відповідно до цього Закону зберігається посада державної служби;
3) заміщення посади державної служби на період тимчасової відсутності державного службовця за згодою сторін службового контракту;
4) в інших випадках, передбачених законом.
Стаття 36.
Укладення службового контракту
1. Службовий контракт укладається з переможцем конкурсу на зайняття вакантної посади.
2. Службовий контракт укладається не пізніше ніж протягом трьох службових днів з моменту завершення строку, визначеного цим Законом для оскарження рішення конкурсної комісії, якщо рішення не було оскаржено.
У разі оскарження рішення конкурсної комісії службовий контракт укладається не пізніше ніж протягом трьох службових днів з моменту повідомлення позивача про рішення, якщо рішення конкурсної комісії не було скасоване.
3. Службовий контракт набирає чинності з дня його підписання сторонами, якщо інше не встановлено службовим контрактом, але не пізніше 30 днів з дня підписання.
Одночасно з набранням чинності службовим контрактом приймається акт органу державної влади або посадової особи, уповноваженої призначати на відповідні посади, про призначення на посаду державної служби.
4. При укладенні службового контракту представник наймача зобов’язаний ознайомити державного службовця з правилами внутрішнього розпорядку органу державної влади, з іншими нормативно-правовими актами, які стосуються виконання державним службовцем посадових обов’язків.
5. Після призначення на посаду державної служби державному службовцеві вручається службове посвідчення встановленої форми.
Стаття 37.
Випробування при вступі на державну службу
1. У службовому контракті та акті органу державної влади про призначення на посаду державної служби може бути передбачено випробування особи з метою перевірки її відповідності займаній посаді державної служби. Строк випробування встановлюється тривалістю від трьох до шести місяців. Для осіб, що вступають на державну службу вперше, випробування є обов’язковим.
2. У період випробування на державного службовця поширюється цей Закон та інші акти законодавства з питань державної служби.
3. Випробування не встановлюється для вагітних жінок та молодих спеціалістів, які завершили навчання у вищих навчальних закладах.
4. До строку випробування не зараховується період тимчасової непрацездатності державного службовця та інші періоди, коли він фактично не виконував посадові обов’язки.
5. У разі незадовільного результату випробування представник наймача має право до закінчення строку випробування розірвати службовий контракт з державним службовцем, попередивши його про це у письмовій формі не пізніше ніж за три службових дні із зазначенням причин, що були підставою для визнання державного службовця таким, що не пройшов випробування.
6. Рішення представника наймача може бути оскаржено державним службовцем до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби або до суду протягом трьох службових днів з моменту отримання попередження про розірвання службового контракту.
7. Якщо строк випробування закінчився, а державний службовець продовжує займати посаду державної служби, він вважається таким, що пройшов випробування.
8. До закінчення строку випробування державний службовець має право розірвати службовий контракт за власним бажанням, попередивши про це представника наймача у письмовій формі не пізніше ніж за п’ять службових днів.
Стаття 38.
Переведення на іншу посаду державної служби
1. Допускається переведення державного службовця за його згодою на іншу посаду державної служби у випадку, передбаченому частиною другою статті 29 цього Закону, у тому ж органі державної влади або в іншому органі державної влади за згодою керуючого персоналом у такому органі.
2. Державний службовець за його згодою за рішенням керуючого персоналом може бути тимчасово переведений на іншу посаду в такому органі у випадку, передбаченому частиною дев’ятою статті 28 цього Закону.
3. У випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, допускається переведення державних службовців за їх згодою на рівнозначні вакантні посади державної служби в органах державної влади без проведення конкурсу за рішенням керуючого персоналом у відповідному органі державної влади за згодою керуючого персоналом в іншому органі державної влади, якщо переведення відбувається на посаду в такому органі.
4. У разі службової необхідності представник наймача має право переводити державного службовця на строк до одного місяця на не обумовлену службовим контрактом посаду державної служби у тому ж органі державної влади з оплатою праці відповідно до тимчасово займаної посади державної служби, але не нижче встановленого раніше розміру оплати праці. Таке переведення допускається для відвернення катастрофи, стихійного лиха, нещасних випадків, тимчасового припинення професійної службової діяльності з причин економічного, технологічного, технічного або організаційного характеру, знищення чи псування майна, а також для заміщення тимчасово відсутнього державного службовця. При цьому державний службовець не може бути переведений на іншу посаду державної служби, протипоказану йому за станом здоров’я.
5. Тривалість переведення для заміщення тимчасово відсутнього державного службовця не може перевищувати двох місяців протягом календарного року.
Стаття 39.
Зміна істотних умов службового контракту
1. У разі зміни істотних умов службової діяльності з ініціативи представника наймача при продовженні державним службовцем державної служби дозволяється зміна визначених сторонами істотних умов службового контракту.
У разі зміни назви посади державної служби видається відповідний акторгану державної влади або посадової особи, уповноважених призначати на посади державної служби, який є підставою для внесення відповідних змін до службового контракту.
2. Про зміну істотних умов службового контракту державний службовець повинен бути персонально повідомлений представником наймача у письмовій формі не пізніше ніж за два місяці до її настання.
3. Якщо державний службовець не погоджується на заміщення посади державної служби та проходження державної служби у тому ж органі державної влади або іншому органі державної влади у зв’язку із змінами істотних умов службового контракту, представник наймача має право розірвати службовий контракт, звільнити державного службовця та припинити проходження державної служби.
Стаття 40.
Порядок припинення дії службового контракту, звільнення з посади державної служби та припинення проходження державної служби
1. Службові відносини державних службовців припиняються з моменту звільнення з посади державної служби та видання акта про звільнення, прийнятого органом державної влади або посадовою особою, уповноваженими призначати на відповідні посади, на підставі припинення дії службового контракту.
2. Припинення дії службового контракту є підставою для звільнення з посади державної служби.
3. Звільнення з посади державної служби означає припинення проходження державної служби, крім таких випадків:
1) переведення державного службовця;
2) звільнення державного службовця за власним бажанням або за згодою сторін, якщо не пізніше ніж за 45 днів з цього моменту його призначено на посаду державного службовця.
4. В акті про звільнення з посади обов’язково зазначаються підстави для припинення дії службового контракту, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 45 цього Закону.
Стаття 41.
Оформлення припинення дії службового контракту та звільнення з посади державної служби
1. Припинення дії службового контракту та звільнення з посади державної служби оформлюється актом органу державної влади або посадової особи, уповноваженими призначати на відповідні посади, де зазначаються такі відомості:
1) найменування органу державної влади;
2) прізвище, ім’я, по батькові державного службовця;
3) найменування посади, з якої звільняється державний службовець;
4) формулювання підстави для припинення дії службового контракту з посиланням на статтю, частину та пункт цього Закону, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 45 цього Закону;
5) дата припинення дії службового контракту та звільнення з посади державної служби.
2. Відомості про припинення дії службового контракту, звільнення з посади державної служби та припинення проходження державної служби заносяться до особової справи державного службовця із зазначенням дати припинення дії службового контракту та звільнення з посади державної служби.
3. Представник наймача зобов’язаний у день звільнення державного службовця з посади видати копію акта про припинення дії службового контракту та звільнення з посади державної служби і провести з державним службовцем розрахунок.
Стаття 42.
Гарантії у разі скорочення чисельності або штату працівників, реорганізації чи ліквідації органу державної влади
1. У разі звільнення з посади державної служби у зв’язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, реорганізацією чи ліквідацією органу державної влади за державним службовцем зберігається 80 відсотків середньої заробітної плати на період до працевлаштування, що виплачується за рахунок фонду оплати праці органу державної влади, який (керуючий персоналом у якому) здійснив звільнення, та за рахунок фонду оплати праці правонаступника ліквідованого органу:
1) за наявності стажу державної служби від одного до п’яти років – не більше ніж протягом трьох місяців;
2) за наявності стажу державної служби від п’яти до десяти років – не більше ніж протягом шести місяців;
3) за наявності стажу державної служби понад десять років – не більше ніж протягом дев’яти місяців.
Стаття 43.
Відставка державного службовця
1. Відставкою є припинення повноважень державним службовцем, що займає посаду першої та другої категорій за його письмовою заявою.
2. Підставами для відставки є:
1) незгода з рішенням органу державної влади або його керівника;
2) примушування державного службовця до виконання рішення органу державної влади чи посадової особи, що може заподіяти значну матеріальну або моральну шкоду державі, юридичним і фізичним особам;
3) етичні перешкоди для перебування на державній службі;
4) стан здоров’я, що перешкоджає виконанню службових обов’язків (за наявності медичного висновку).
3. Відставка приймається або в ній дається мотивована відмова, крім випадків, передбачених пунктом 4 частинидругої цієї статті, органом державної влади чи посадовою особою, які призначили державного службовця на посаду. Рішення про прийняття відставки або відмову у ній приймається у місячний строк. У разі відмови у відставці державний службовець повинен продовжувати виконання службових обов’язків.
4. У разі відставки державному службовцю, що не досяг пенсійного віку, але має достатній для призначення пенсії стаж (для чоловіків – 25, для жінок – 20 років) і відпрацював на посадах першої та другої категорій не менш як п’ять років, виплачується щомісяця 85 відсотків його посадового окладу з урахуванням надбавок за ранг та вислугу років до досягнення пенсійного віку або до працевлаштування, але не довше ніж протягом одного року.
5. При досягненні пенсійного віку державному службовцю, що перебуває у відставці і має стаж державної служби не менш як 10 років, призначається пенсія як державному службовцю.
6. У разі припинення державним службовцем, що перебуває у відставці, громадянства України або вчинення ним умисного злочину здійснення виплат, передбачених частиною четвертою цієї статті, припиняється.
Стаття 44.
Оскарження рішення про звільнення з посади державної служби або відмову у відставці
1. Рішення керуючого персоналом про звільнення державного службовця може бути оскаржено до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби або до суду. Рішення про звільнення державного службовця, що займає посаду першої та другої категорій, або про відмову у відставці може бути оскаржено до суду.
Стаття 45.
Підстави для припинення дії службового контракту
1. Підставами для припинення дії службового контракту для державних службовців другої – сьомої категорій можуть бути:
1) згода сторін службового контракту;
2) закінчення строку дії строкового службового контракту;
3) розірвання службового контракту з ініціативи державного службовця;
4) розірвання службового контракту з ініціативи представника наймача;
5) відставка державного службовця (для державних службовців другої категорії);
6) переведення державного службовця на посаду державної служби в іншому органі державної влади;
7) обставини, незалежні від волі сторін службового контракту;
8) відмова від складення присяги державного службовця;
9) порушення присяги державного службовця, у випадку встановлення цього судовим рішенням;
10) припинення громадянства України;
11) набрання законної сили обвинувальним вироком суду;
12) скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація чи ліквідація органу державної влади.
2. Для державних службовців, що займають посади першої категорії службовий контракт може бути розірваний органом або посадовою особою, уповноваженими призначати на відповідні посади, без зазначення підстав, а також у випадку відставки.
3. Припинення дії службового контракту, звільнення з посади державної служби та припинення проходження державної служби оформляються актом органу державної влади або посадової особи, уповноваженої призначати на відповідні посади.
Стаття 46.
Розірвання службового контракту за згодою сторін
1. Службовий контракт може бути розірваний у будь-який час за згодою сторін службового контракту з одночасним звільненням державного службовця з посади, а також припиненням проходження державної служби, крім випадків коли державний службовець не пізніше ніж за 45 днів з моменту звільнення за згодою сторін призначається на посаду державної служби.
Стаття 47.
Розірвання строкового службового контракту
1. Строковий службовий контракт розривається після закінчення строку його дії, про що державний службовець повинен бути попереджений у письмовій формі не пізніше ніж за сім службових днів до дня звільнення з посади державної служби та припинення проходження державної служби.
2. Строковий службовий контракт, укладений на період заміщення відсутнього державного службовця, за яким відповідно до цього Закону зберігається посада державної служби, розривається з виходом такого державного службовця на службу, а державний службовець, що заміщав зазначену посаду, звільняється з посади державної служби.
Стаття 48.
Розірвання службового контракту з ініціативи державного службовця
1. Державний службовець має право розірвати службовий контракт з власної ініціативи, попередивши при цьому представника наймача у письмовій формі не пізніше ніж за 30 службових днів до звільнення державного службовця.
2. У разі коли заява державного службовця про розірвання службового контракту з власної ініціативи зумовлена неможливістю продовження ним виконання посадових обов’язків та проходження державної служби, порушення права на державну службу, а також у разі встановлення факту порушення представником наймача законів, інших нормативно-правових актів та службового контракту представник наймача зобов’язаний розірвати службовий контракт у строк, зазначений у заяві державного службовця.
Стаття 49.
Розірвання службового контракту з ініціативи представника наймача
1. Службовий контракт може бути розірваний представником наймача у разі:
1) одноразового грубого невиконання службових обов’язків керівником чи заступником керівника структурного підрозділу органу державної влади;
2) систематичного невиконання без поважних причин службових обов’язків, якщо до державного службовця раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення;
3) прогулу (у тому числі, відсутності на службовому місці без поважних причин більше ніж понад чотири години протягом службового дня);
4) появи на службі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;
5) нез’явлення на службу державного службовця більш як три місяці протягом півроку внаслідок тимчасової непрацездатності. За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання службових обов’язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
6) неподання декларації про доходи державного службовця в установленому порядку або подання в ній недостовірних відомостей;
7) неповідомлення державним службовцем керуючого персоналом про виникнення відносин безпосередньої підпорядкованості між ним та його близькими родичами або свояками у десятиденний строк з дня їх виникнення;
8) невиконання державним службовцем умов службового контракту;
9) порушення вимог щодо політичної нейтральності державного службовця, інших обмежень, пов’язаних з проходженням державної служби;
10) розголошення відомостей, які є державною таємницею;
11) вчинення за місцем служби розкрадання (у тому числі дрібного) чужого майна, розтрати, умисного знищення або пошкодження такого майна, встановлених судом або органом, уповноваженим розглядати справи про адміністративні правопорушення;
12) порушення державним службовцем вимог охорони праці, якщо це порушення спричинило тяжкі наслідки (нещасний випадок на службі, аварію, катастрофу) або свідомо створювало реальну загрозу настання таких наслідків;
13) прийняття державними службовцями необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілості державного майна, незаконне його використання або інше заподіяння шкоди державному майну;
14) заподіяння матеріальної шкоди фізичним і юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю під час здійснення державним службовцем своїх повноважень, встановленими рішенням суду;
15) надання державним службовцем представнику наймача підроблених документів або свідомо неправдивих відомостей при укладанні службового контракту.
2. У випадках, передбачених частиною першою цієї статті, службовий контракт може бути розірваний з ініціативи представника наймача у період перебування державного службовця у відпустці (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами), а також у період звільнення від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю із забезпеченням передбачених виплат на час відпустки і тимчасової непрацездатності.
3. Державний службовець у день звільнення з посади державної служби зобов’язаний здати службове посвідчення до структурного підрозділу з питань управління персоналом (кадрової служби або структурного підрозділу з питань дотримання режимних вимог) органу державної влади.
Стаття 50.
Припинення дії службового контракту у зв’язку з обставинами, незалежними від волі сторін
1. Дія службового контракту припиняється у зв’язку з:
1) призовом державного службовця на військову службу;
2) поновленням на посаді державного службовця, який раніше займав цю посаду, неправомірність звільнення якого встановлено у судовому порядку;
3) обранням державного службовця на виборну посаду в орган державної влади, орган місцевого самоврядування;
4) визнанням державного службовця непрацездатним згідно з медичним висновком;
5) визнанням державного службовця недієздатним або обмежено дієздатним рішенням суду, що набрало чинності;
6) досягненням граничного віку перебування на державній службі (для жінок – державних службовців – 60 років, для чоловіків – державних службовців – 65 років), крім випадків, передбачених у статті 16 цього Закону;
7) смертю державного службовця або визнанням державного службовця безвісти відсутнім чи оголошенням його померлим рішенням суду, що набрало чинності.
Стаття 51.
Просування державного службовця по службі
1. Просування державного службовця по службі здійснюється шляхом зайняття більш високої посади, як правило, на конкурсній основі.
Стаття 52.
Кадровий резерв
1. Для залучення на посади другої категорії найбільш підготовлених осіб, здатних ефективно управляти людськими, матеріальними та фінансовими ресурсами, забезпечувати наступність у роботі органів державної влади та здатних професійно виконувати свої обов’язки, створюється кадровий резерв з метою підготовки кадрів для заміщення посад другої категорії та пришвидшеного просування кращих державних службовців третьої категорії.
2. Кадровий резерв формується на конкурсних засадах спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби. До участі у конкурсі допускаються державні службовці третьої категорії, які мають позитивні результати щорічного оцінювання протягом двох років підряд та отримали рекомендацію керуючого персоналом органу державної влади, де вони служать.
3. Порядок формування і організації роботи з кадровим резервом визначається Кабінетом Міністрів України.
4. Державні службовці з кадрового резерву беруть участь у конкурсах на загальних засадах.
Стаття 53.
Оцінювання результатів службової діяльності
1. Державний службовець у разі прийняття відповідного рішення керуючим персоналом щороку складає план своєї діяльності, у якому визначає цілі та завдання на наступний рік, спрямовані на досягнення цілей і виконання завдань органу державної влади, де він служить. План службової діяльності затверджується безпосереднім керівником державного службовця. План службової діяльності державного службовця повинен містити показники результативності, ефективності та якості, що відповідають показникам діяльності органу державної влади.
2. Результати службової діяльності державних службовців підлягають щорічному оцінюванню для визначення якості виконання поставлених завдань, результативності та ефективності служби, а також з метою планування їх кар’єри, визначення потреб у професійному навчанні. Оцінювання результатів службової діяльності здійснюється на підставі плану діяльності відповідно до визначених у ньому показників результативності, ефективності та якості з урахуванням положень посадової інструкції державного службовця, яка затверджується керуючим персоналом або уповноваженою ним посадовою особою.
Висновок за підсумками оцінювання фіксується у відповідному протоколі, який візується безпосереднім керівником державного службовця, результати службової діяльності якого оцінюються, і підписується керуючим персоналом. Державного службовця ознайомлюють з протоколом під розписку протягом трьох днів з моменту проведення оцінювання.
3. За особливі досягнення (додаткові результати, що позначилися на досягненні цілей та виконанні завдань відповідного органу державної влади) при виконанні службових обов’язків порівняно з планом діяльності за підсумками оцінювання результатів службової діяльності державному службовцю виплачується премія, розмір якої визначає керуючий персоналом, та може достроково присвоюватися черговий ранг державного службовця.
4. У разі повторного отримання негативного висновку (неналежного виконання службових обов’язків) за підсумками оцінювання результатів службової діяльності державного службовця звільняють.
5. Протягом десяти днів з моменту ознайомлення з відповідним протоколом державні службовці, що займають посади третьої – сьомої категорій, які отримали негативний висновок за підсумками оцінювання результатів їх службової діяльності, мають право звернутися зі скаргою до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби, а першої та другої категорій – до Кабінету Міністрів України.
6. Порядок оцінювання результатів службової діяльності державних службовців визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 54.
Стажування державних службовців
1. З метою підвищення професійної кваліфікації державних службовців та набуття ними практичного досвіду може проводитися стажування строком до шести місяців на інших посадах в органі державної влади, в якому державний службовець працює, або в інших органах державної влади.
2. Стажування проводиться з відривом від служби в органі державної влади, який направив державного службовця, із збереженням його посади та заробітної плати за місцем служби в такому органі.
Порядок стажування державних службовців визначається Кабінетом Міністрів України.
Стаття 55.
Службові відрядження державних службовців
1. У разі направлення у службове відрядження державним службовцям відшкодовуються витрати та надається компенсація, розмір яких визначається Кабінетом Міністрів України.
За державним службовцем, направленим у службове відрядження, за весь період відрядження зберігається його посада та заробітна плата.
Стаття 56.
Професійне навчання державних службовців
1. Професійне навчання державних службовців передбачає перепідготовку та підвищення кваліфікації і здійснюється як за кошти державного бюджету, так і за кошти фізичних і юридичних осіб.
2. Відносини, що виникають у зв’язку з проходженням державними службовцями перепідготовки, регулюються законодавством про освіту, крім особливостей, визначених у цьому Законі та інших актах законодавства з питань державної служби.
Відносини, що виникають у зв’язку з підвищенням кваліфікації державних службовців, регулюються цим Законом та іншими актами законодавства з питань державної служби.
3. Потреба у перепідготовці визначається державним службовцем разом з керуючим персоналом при вступі на державну службу та під час її проходження.
У разі припинення державної служби з власної ініціативи протягом трирічного строку після проходження державним службовцем перепідготовки повністю або частково за кошти державного бюджету, державним службовцем відшкодовуються державі кошти, витрачені на його перепідготовку з державного бюджету, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
4. Підвищення кваліфікації державних службовців здійснюється з метою систематичного оновлення професійних знань, набуття та удосконалення практичних умінь і навичок, необхідних для виконання державним службовцем службових обов’язків за посадою, у тому числі мовної підготовки, і є обов’язковою складовою проходження державної служби.
Підвищення кваліфікації державних службовців здійснюється у формі спеціальних курсів, практичних семінарів, тренінгів та інших заходів, спрямованих на підвищення професійного рівня виконання державним службовцем службових обов’язків за посадою, а також шляхом стажування та самоосвіти.
5. Керуючі персоналом в межах витрат, передбачених на утримання відповідного органу державної влади, організовують підвищення кваліфікації державних службовців на службовому місці або в інших установах (організаціях) ніж орган державної влади, де вони проходять державну службу, а також мають право відповідно до закону закуповувати послуги, необхідні для організації підвищення кваліфікації державних службовців, у сторонніх організацій незалежно від форми власності.
Замовниками послуг, необхідних для організації підвищення кваліфікації державних службовців, можуть бути спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби або відповідні органи державної влади, де вони проходять державну службу.
6. Державні службовці підвищують кваліфікацію на службовому місці або в іншій установі (організації) ніж орган державної влади, де вони проходять державну службу за рішенням керуючого персоналом не рідше ніж раз на п’ять років, а також у міру потреби.
Потреба у підвищенні кваліфікації державного службовця визначається разом з ним його безпосереднім керівником за підсумками оцінювання результатів службової діяльності державного службовця.
Стаття 57.
Індивідуальна програма навчання державного службовця
1. Державний службовець за підсумками щорічного оцінювання результатів службової діяльності складає індивідуальну програму навчання. Індивідуальна програма навчання погоджується безпосереднім керівником державного службовця, керівником структурного підрозділу з питань управління персоналом (кадровою службою) органу державної влади і затверджується керуючим персоналом.
2. До індивідуальної програми навчання може включатися перепідготовка, підвищення кваліфікації державних службовців, стажування та самоосвіта, для якої в індивідуальній програмі навчання виділяється спеціальний час у межах робочого часу державного службовця.
Типове положення про індивідуальну програму навчання державного службовця затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань державної служби.
Стаття 58.
Правила внутрішнього розпорядку органу державної влади
1. Правилами внутрішнього розпорядку органу державної влади визначаються:
1) початок та кінець робочого часу державного службовця;
2) перерви, що надаються для відпочинку та прийняття їжі;
3) умови і порядок перебування в органі державної влади у вихідні та святкові дні, а також по закінченні робочого часу державного службовця;
4) порядок доведення до відома державного службовця розпоряджень із службових питань;
5) час та місце видачі заробітної плати;
6) загальні інструкції з охорони праці та протипожежної безпеки;
7) загальні правила поведінки в органі державної влади;
8) порядок повідомлення про відсутність на службі;
9) інші положення, які не суперечать цьому Закону та іншим актам законодавства з питань державної служби.
2. Керуючий персоналом надає проект правил внутрішнього розпорядку державним службовцям для ознайомлення та внесення пропозицій не пізніше ніж за два тижні до затвердження правил.
3. Правила внутрішнього розпорядку затверджуються керуючим персоналом строком на період не більше ніж на два роки.
4. Правила внутрішнього розпорядку набирають чинності в наступний за днем їх затвердження службовий день, якщо в правилах не передбачено більш пізній строк набрання ними чинності. Правила внутрішнього розпорядку доводяться до всіх державних службовців під розписку.
5. Керуючий персоналом повинен при прийомі на службу ознайомити державних службовців під розписку з правилами внутрішнього розпорядку та забезпечити можливість ознайомлення з ними в будь-який час.
Стаття 59.
Створення умов для виконання службових обов’язків
1. Представник наймача має створити державному службовцю умови для належного виконання ним своїх обов’язків.
Для цього представник наймача повинен забезпечити державних службовців:
1) необхідною для виконання службових обов’язків інформацією;
2) пристосованим приміщенням, необхідним для виконання службових обов’язків, а також для прийняття їжі, його утримання в належному стані та поліпшення;
3) службовими місцями, що утримуються у належному стані;
4) необхідним обладнанням;
5) медичною допомогою у разі потреби.
РОЗДІЛ VІ. ОПЛАТА ПРАЦІ, ЗАОХОЧЕННЯ І
СОЦІАЛЬНІ ГАРАНТІЇ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ
Стаття 60.
Оплата праці державних службовців
1. Держава забезпечує державним службовцям достатній рівень оплати праці для професійного виконання службових обов’язків, стимулює їх результативну, ефективну, доброчесну та ініціативну роботу, сприяє удосконаленню системи кадрового забезпечення органів державної влади.
2. Заробітна плата державних службовців складається з посадового окладу, надбавки за ранг, надбавки за вислугу років на державній службі, доплати за роботу в умовах режимних обмежень, виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників та премії, передбаченої частиною третьою статті 53 цього Закону. Посадовий оклад з урахуванням надбавки за ранг та вислугу років на державній службі становить не менш як 80 відсотків місячної заробітної плати.
3. Мінімальний посадовий оклад державного службовця становить не менш як два розміри мінімальної заробітної плати.
4. Надбавка за вислугу років на державній службі виплачується державним службовцям щомісяця у відсотках до посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг і стажу державної служби.
5. Умови оплати праці державних службовців, розміри посадових окладів, надбавок за ранг, вислугу років на державній службі, доплат і премій визначаються Кабінетом Міністрів України.
6. Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок та доплат, передбачених цим Законом.
Стаття 61.
Заохочення державних службовців
1. За бездоганну та ефективну державну службу, за особливі заслуги керівники органів державної влади у порядку, визначеному законодавством, застосовують такі види заохочення державних службовців:
1) оголошення подяки;
2) нагородження грамотою та почесною грамотою органу державної влади;
3) позачергове підвищення рангу у порядку, визначеному цим Законом;
4) представлення до відзнак та державних нагород.
Стаття 62.
Соціально-побутове забезпечення державних службовців
1. Державні службовці мають право на отримання пільгового безвідсоткового іпотечного кредиту на придбання або будівництво житла. Порядок та умови кредитування визначаються Кабінетом Міністрів України.
2. Державним службовцям для вирішення соціально-побутових питань та в інших випадках може бути надана матеріальна допомога у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
При наданні відпустки державному службовцеві виплачується допомога для оздоровлення у розмірі середньомісячної заробітної плати.
3. Державні службовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, користуються в установленому порядку безоплатним медичним обслуговуванням у державних закладах охорони здоров’я. Такий же порядок медичного обслуговування зберігається за державним службовцем після виходу на пенсію або у відставку.
Стаття 63.
Пенсійне забезпечення і грошова допомога державним службовцям
1. Право на пенсію державного службовця мають особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, за наявності страхового стажу для чоловіків на менш як 25 років, для жінок – не менш 20 років, у тому числі стажу державної служби – не менш як 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державної служби, а також особи, що мають стаж роботи на таких посадах не менш як 20 років, – незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які відповідно до законодавства нараховуються страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше як до 90 відсотків заробітної плати.
2. При обчисленні пенсії посадовий оклад і надбавки за ранг та вислугу років враховуються у розмірі, встановленому на день звернення за пенсією за останньою займаною посадою. Інші види оплати праці державного службовця, отримані ним на посадах державної служби, враховуються за останні 24 календарних місяці підряд роботи, яка дає право на такий вид пенсії, перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом зазначених періодів на такій роботі.
3. Середньомісячна сума зазначених у частинах першій та другій цієї статті виплат за 24 календарних місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією чи за 60 календарних місяців роботи підряд визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат відповідно на 24 або на 60. Коригування зазначених виплат проводиться у порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері фінансів.
4. За бажанням особи обчислення пенсії може здійснюватися із заробітної плати державного службовця на посадах державної служби за останні 24 календарних місяці роботи підряд або будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд до 1 січня 2007 року незалежно від наявності перерв та за весь період стажу на зазначених посадах державної служби починаючи з 1 січня 2007 року у порядку, передбаченому частиною другою статті 40 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
Середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики.
5. У разі коли стаж роботи на посадах державної служби менш як 24 календарних місяці, середньомісячна сума виплат, передбачених частинами другою та четвертою цієї статті, визначається шляхом ділення загальної суми виплат на 24.
6. Державні службовці за наявності не менш як 25 років стажу роботи на посадах державної служби мають право на пенсію відповідно до цього Закону незалежно від віку у розмірі, передбаченому частинами першою – п’ятою цієї статті, за умови припинення проходження державної служби. У разі повернення зазначених осіб на державну службу виплата пенсії державного службовця припиняється до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі.
7. Достроково призначена пенсія з урахуванням пункту „г” частини першої статті 26 Закону України „Про зайнятість населення”, пункту „в” частини першої статті 12 Закону України „Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблоку цієї АЕС на екологічну безпечну систему” та статті 21 Закону України „Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні” у період до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, працюючим пенсіонерам не виплачується.
8. Особам, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, у період працевлаштування, протягом якого відповідно до законів України за ними зберігається середньомісячний заробіток або здійснюються інші щомісячні виплати, пенсія за віком призначається з дотриманням вимог цієї статті.
9. Державним службовцям, яких у період перебування на державній службі визнано інвалідами I та II групи, незалежно від причин інвалідності пенсія по інвалідності призначається в розмірі, передбаченому частинами першою – п’ятою цієї статті, після припинення ними проходження державної служби за наявності стражу роботи на посадах державної служб не менше як 10 років та страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
10. Державним службовцям, яких було визнано інвалідами I та II групи до прийняття на державну службу і які мають не менш як 15 років стажу роботи на посадах державної служби, пенсія по інвалідності на умовах. передбачених частиною дев’ятою цієї статті, призначається після припинення ними проходження державної служби, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах.
11. Якщо особи, яким призначено пенсію по інвалідності відповідно до цього Закону, повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі. У такому разі, а також у разі продовження перебування на державні службі без оформлення пенсії по інвалідності на умовах, передбачених частинами дев’ятою – десятою цієї статті, зазначенні особи мають право на отримання пенсії відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
12. У разі зміни І групи інвалідності на ІІ або навпаки чи відновлення працездатності виплата пенсії по інвалідності здійснюється у порядку, визначеному статтею 35 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
13. Якщо виплату пенсії інваліду І або ІІ групи було припинено у зв’язку з встановленням йому ІІІ групи інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом І або ІІ групи виплата раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення І або ІІ групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше ніж п’ять років. У такому ж порядку призначається пенсія по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв’язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі.
14. У разі смерті особи у період перебування на державній службі за наявності у померлого годувальника стажу роботи на посадах державної служби не менше як 10 років непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які перебували на його утриманні (при цьому дітям – незалежно від того, чи перебували вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім’ї у розмірі 70 відсотків суми заробітної плати померлого годувальника, на яку нараховувалися страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням норм частин першої - п’ятої цієї статті, а на двох і більше членів сім’ї – 90 відсотків. До непрацездатних членів сім’ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”.
15. Право на призначення пенсії у зв’язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною чотирнадцятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім’ї померлої особи, яка отримувала пенсію згідно з цим Законом.
16. Пенсія державним службовцям у частині, що не перевищує розміру пенсії із солідарної системи, яка призначається відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Частина пенсії, що перевищує цей розмір, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України.
17. Після припинення проходження державної служби особами, яким в установленому порядку продовжено строк перебування на державній службі, за їх бажанням провадиться перерахунок пенсії виходячи із заробітку, визначеного другою – п’ятою цієї статті, на день звільнення.
18. У разі підвищення розміру посадового окладу працюючим державним службовцям відповідно до рішень Кабінету Міністрів України розмір пенсії підвищується на коефіцієнт збільшення заробітної плати, який визначається Кабінетом Міністрів України.
19. У всіх випадках заробітна плата для обчислення пенсії враховується в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких сплачуються страхові внески (збори) до соціальних фондів, чинна на день призначення (перерахунку) пенсії.
20. Пенсія державним службовцям призначається з дня звернення за пенсією.
21. Пенсія, передбачена частиною вісімнадцятою цієї статті, перераховується також пенсіонерам із числа державних службовців, яким пенсію призначено до набрання чинності цим Законом за нормами Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХII „Про державну службу”.
22. У разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер, але не більше суми, з якої справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів на момент смерті.
23. Державний службовець, звільнений з державної служби у зв’язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння, позбавляється права на отримання пенсії, передбаченої цією статтею. У таких випадках пенсія державному службовцю призначається на загальних підставах.
24. Державним службовцям у разі виходу на пенсію відповідно до цього Закону виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десяти місячних посадових окладів за наявності стажу не менш як 10 років на посадах державної служби, про що робиться запис у трудовій книжці.
РОЗДІЛ VI. РОБОЧИЙ ЧАС І
ЧАС ВІДПОЧИНКУ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ
Стаття 64.
Робочий час і час відпочинку державного службовця
1. Робочий час державного службовця – час, протягом якого державний службовець відповідно до правил внутрішнього розпорядку органу державної влади та умов службового контракту повинен виконувати свої посадові обов’язки, а також інші періоди, які відповідно до цього Закону включаються до робочого часу державного службовця.
2. Звичайна тривалість робочого часу державного службовця становить 40 годин на тиждень.
3. Для державних службовців установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями.
4. Для виконання невідкладних або непередбачуваних завдань державні службовці, для яких законом не передбачено обмежень до роботи, зобов’язані за розпорядженням керуючого персоналом працювати понад установлену тривалість службового дня, а також у вихідні, святкові та неслужбові дні. За роботу у зазначені дні державним службовцям надається грошова компенсація у розмірі, що визначається Кабінетом Міністрів України.
5. Право на відпочинок реалізується наданням державному службовцеві вільного від виконання посадових обов’язків часу (вільного часу) понад установлену цим Законом звичайну тривалість робочого часу державного службовця.
6. У разі коли святковий або неслужбовий день збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неслужбового.
Стаття 65.
Щорічні основні відпустки державних службовців
1. Державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів.
2. За рішенням керуючого персоналом державні службовці можуть бути відкликані з відпустки у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Стаття 66.
Додаткові відпустки державних службовців
1. Державним службовцям, які мають тривалий стаж державної служби, надається додаткова оплачувана відпустка у такому співвідношенні: понад 10 років стажу – 5 календарних днів; понад 15 років стажу – 10 календарних днів; понад 20 років стажу – 15 календарних днів.
Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток визначаються Кабінетом Міністрів України.
2. Державним службовцям, які успішно навчаються без відриву від служби у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формою навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:
1) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих навчальних закладах:
першого та другого рівня акредитації з вечірньою формою навчання – 10 календарних днів;
третього та четвертого рівня акредитації з вечірньою формою навчання – 20 календарних днів;
незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання –
30 календарних днів;
2) на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих навчальних закладах:
першого та другого рівня акредитації з вечірньою формою навчання – 20 календарних днів;
третього та четвертого рівня акредитації з вечірньою формою навчання – 30 календарних днів;
незалежно від рівня акредитації із заочною формою навчання –
40 календарних днів;
3) на період складання державних іспитів у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації – 30 календарних днів;
4) на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формою навчання першого та другого рівня акредитації, – два місяці, а у вищих навчальних закладах третього та четвертого рівня акредитації – чотири місяці.
3. Тривалість додаткових оплачуваних відпусток державним службовцям, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою) формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах, що мають у своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти, визначається у порядку, встановленому для осіб, які навчаються на третьому і наступних курсах вищого навчального закладу відповідного рівня акредитації.
4. Державним службовцям, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від служби, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит.
5. Державним службовцям, які навчаються без відриву від служби в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та за їх бажанням протягом чотирьох років навчання – один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати державного службовця.
Стаття 67.
Порядок і умови надання щорічних відпусток
1. Щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік служби надаються державним службовцям після закінчення шестимісячного строку безперервної служби в органі державної влади.
У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного строку безперервної служби їх тривалість визначається пропорційно відпрацьованому часу.
2. Щорічні відпустки за другий та наступні роки служби можуть бути надані державному службовцеві в будь-який час відповідного службового року державного службовця відповідно до графіків, які затверджуються керуючим персоналом і доводяться до відома усіх державних службовців. При складанні графіків ураховуються інтереси органу державної влади, особисті інтереси державних службовців та можливості їх відпочинку.
3. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між державним службовцем і його безпосереднім керівником, який зобов’язаний письмово повідомити державного службовця про дату початку відпустки не пізніше ніж за два тижні до встановленого графіком строку.
4. Невикористана частина щорічної відпустки надається державному службовцеві, як правило, до кінця службового року, але не пізніше
12 місяців після закінчення службового року, за який надається відпустка.
Стаття 68.
Відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин
1. Державному службовцеві може бути надана оплачувана відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин тривалістю до
10 календарних днів протягом року у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Стаття 69.
Творча відпустка державного службовця
1. Державному службовцеві може надаватися творча відпустка, тривалість, порядок, умови надання та оплати якої визначаються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 70.
Порядок надання соціальних відпусток
1. На підставі медичного висновку державним службовцям – жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю:
1) до пологів – 70 календарних днів;
2) після пологів – 56 календарних днів (70 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів) починаючи з дня пологів.
2. Державним службовцям, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів – у разі усиновлення двох і більше дітей). У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками відпустка надається одному з батьків на їх розсуд.
3. Після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням державному службовцю – жінці надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла дитину під опіку.
4. Державному службовцю – жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також державному службовцеві, який взяв дитину під опіку, щороку надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю сім календарних днів без урахування святкових і неслужбових днів.
За наявності кількох підстав для надання відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів.
5. Тривалість відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами обчислюється сумарно і становить 126 календарних днів (140 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та в разі ускладнення пологів). Відпустка надається повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до пологів. Відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами може бути приєднана до щорічної відпустки незалежно від тривалості роботи в поточному році.
6. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою державного службовця і оформлюється наказом (розпорядженням) керуючого персоналом.
Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не надається державному службовцеві, якщо дитина перебуває на державному утриманні.
Додаткові відпустки державним службовцям, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені цим Законом, і переносяться на інший період або продовжуються.
РОЗДІЛ VII. ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ
Стаття 71.
Підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності
1. Підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності та відкриття дисциплінарної справи є вчинення ним дисциплінарного проступку – умисного порушення вимог цього Закону та інших актів законодавства з питань державної служби.
2. Державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо минуло три місяці після отримання керуючим персоналом відомостей про дисциплінарний проступок або якщо минуло два роки після його вчинення.
3. Дисциплінарне стягнення повинне відповідати тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. При визначенні виду дисциплінарного стягнення орган та посадові особи, що накладають дисциплінарні стягнення, повинні враховувати характер правопорушення, обставини, за яких воно було вчинене, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання своїх обов’язків.
Стаття 72.
Види дисциплінарного стягнення та загальні принципи їх застосування
1. До державного службовця може бути застосовано один з таких видів дисциплінарного стягнення:
1) зауваження;
2) догана;
3) затримка у присвоєнні чергового рангу державного службовця;
4) попередження про неповну службову відповідність;
5) припинення дії службового контракту.
2. У разі допущення незначного порушення правил внутрішнього розпорядку органу державної влади, посадових інструкцій та інших внутрішніх документів, затверджених в установленому порядку керуючим персоналом, інших незначних дисциплінарних проступків орган або посадова особа, що накладають дисциплінарні стягнення, можуть обмежитися зауваженням.
У разі неналежного виконання державним службовцем службових обов’язків, порушення ним вимог цього Закону та інших актів законодавства України, вчинення інших дисциплінарних проступків державному службовцеві може бути оголошено догану.
Затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу державного службовця застосовується у разі негативного висновку за підсумками оцінювання результатів його службової діяльності, а також у випадках, коли протягом року на державного службовця вже накладалося дисциплінарне стягнення у формі оголошення догани.
Попередження про неповну службову відповідність, припинення дії службового контракту можуть застосовуватися за одноразове грубе порушення Конституції та законів України або систематичне неналежне виконання службових обов’язків, систематичне порушення правил внутрішнього розпорядку органу державної влади у разі, коли такий дисциплінарний проступок було вчинено протягом року від дня застосування до державного службовця будь-якого іншого виду дисциплінарного стягнення, крім зауваження за вчинення попереднього дисциплінарного проступку.
Стаття 73.
Органи та посадові особи, що накладають дисциплінарні стягнення
1. Дисциплінарні стягнення накладаються:
1) на державних службовців, що займають посади першої та другої категорій, – органами або посадовими особами, що здійснюють призначення на ці посади;
2) на державних службовців, що займають посади третьої – сьомої категорій: зауваження та догана – керуючим персоналом, інші види дисциплінарного стягнення – керуючим персоналом за поданням відповідної дисциплінарної комісії у складі не менш як п’ять осіб. Персональний склад такої комісії затверджується керуючим персоналом.
Стаття 74.
Порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності
1. Керуючий персоналом після надходження інформації про вчинення проступку вимагає надання державним службовцем письмового пояснення (у разі його відсутності – після виходу на роботу).
2. Рішення про оголошення зауваження та догани державному службовцю приймається органом або посадовою особою, що здійснюють призначення на відповідні посади державної служби, і оформлюється відповідним актом або керуючим персоналом одноосібно і оформлюється відповідним наказом (розпорядженням).
3. Інші види дисциплінарного стягнення застосовуються до державних службовців після розгляду дисциплінарної справи органом або посадовою особою, що накладають таке стягнення, та попереднього дисциплінарного розслідування, яке здійснюється керуючим персоналом або уповноваженою ним особою.
Дисциплінарне розслідування проводиться у строк до одного місяця. У разі потреби строк може бути продовжено керуючим персоналом, але не більше ніж як до двох місяців у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
4. За результатами вивчення питання про вчинення дисциплінарного проступку керуючий персоналом у п’ятиденний строк приймає рішення про передачу справи на розгляд відповідної дисциплінарної комісії або про закриття справи.
5. Дисциплінарні комісії, примірне положення про які затверджуються Кабінетом Міністрів України, розглядають дисциплінарні справи у двотижневий строк з дня надходження матеріалів і подають свої висновки керуючому персоналом для прийняття рішення.
6. Розгляд справи дисциплінарними комісіями здійснюється у відкритому режимі, крім випадків прийняття рішення про закритий розгляд з метою нерозголошення державної таємниці.
7. Під час розгляду справи обов’язково заслуховуються пояснення державного службовця, який притягується до відповідальності, крім випадків нез’явлення державного службовця на засідання відповідної дисциплінарної комісії без поважних причин.
8. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення приймається у триденний строк керуючим персоналом з урахуванням схваленого висновку більшістю членів відповідної дисциплінарної комісії. Копія рішення видається державному службовцю в той же день.
Стаття 75.
Оскарження рішень про накладення дисциплінарного стягнення
1. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення оскаржуються державними службовцями третьої – сьомої категорій до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби або до суду, державними службовцями, що займають посади першої та другої категорій, – до суду.
2. Скарга подається не пізніше ніж у двотижневий строк з дня прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення.
Стаття 76.
Зняття дисциплінарного стягнення
1. Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення на державного службовця не буде накладено нового дисциплінарного стягнення, вважається, що державний службовець не мав дисциплінарного стягнення.
2. Якщо державний службовець не допустив нового порушення цього Закону та інших актів законодавства з питань державної служби і проявив себе як сумлінний службовець, стягнення може бути зняте до закінчення року, протягом якого таке стягнення було накладене.
3. Протягом строку дії дисциплінарних стягнень, передбачених пунктами 2 – 4 частини першої статті 72 цього Закону, заходи заохочення до державного службовця не застосовуються.
Стаття 77.
Правове регулювання дисциплінарної відповідальності державних службовців
1. Окремими законами можуть бути визначені інші питання дисциплінарної відповідальності державних службовців, у тому числі права державних службовців під час дисциплінарного провадження.
РОЗДІЛ VIII. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2008 року, крім статті 42 і частини третьої статті 60 цього Закону, що набирають чинності через рік з дня опублікування.
2. Одночасно з набранням чинності цим Законом втрачає чинність Закон України „Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490; 1995 р., № 29, ст. 216, № 34, ст. 268;
1996 р., № 16, ст. 71; 1999 р., № 24, ст. 208; 2001 р., № 33, ст. 175; 2003 р.,
№ 14, ст. 97, № 30, ст. 247; 2005 р., № 2, ст. 32, № 10, ст. 193, № 26, ст. 346; 2006 р., № 1, ст. 18, № 9, ст. 96, № 10 – 11, ст. 96; 2007 р., № 7 – 8, ст. 66).
3. За працівниками органів державної влади, державних підприємств, установ та організацій, посади яких у зв’язку з набранням чинності цим Законом виводяться за межі державної служби, зберігаються попередні умови оплати праці та статус державних службовців до закінчення їх перебування на таких посадах.
